Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Смоковича М.I.,

Весельської Т.Ф.,

Горбатюка С.А.,

Мироненка О.В.,

Чумаченко Т.А.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи

за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області та Державної податкової адміністрації України,

провадження в якій відкрито за касаційними скаргами Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (далі - Бориспільської ОДПI Київської області) та Державної податкової адміністрації України (далі - ДПА України) на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27 серпня 2004 року, -

у с т а н о в и л а:

У травні 2004 року ОСОБА_1, у порядку провадження в справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність Бориспільської ОДПI Київської області та ДПА України щодо відмови застосувати відносно неї альтернативну форму обліку платника податків та інших обов'язкових платежів, посилаючись на те, що в силу своїх релігійних переконань звернулася в листопаді 2003 року до Бориспільської ОДПI Київської області з заявою про відмову від ідентифікаційного номера та просила анулювати присвоєний їй ідентифікаційний номер та проставити про це відповідну відмітку в її паспорті.

Зазначала, що 16 липня 1999 року до Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" (320/94-ВР) внесені зміни, за якими для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

Втім, Бориспільська ОДПI Київської області відмовила їй у задоволенні заяви.

Вважає, що остання порушила її право на вибір форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів без присвоєння ідентифікаційного номера, а тому просила визнати за нею право на альтернативну форму обліку, зобов'язати суб'єкт оскарження зробити відповідну відмітку в її паспорті.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2004 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27 серпня 2004 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано ДПА України звільнити заявника від ідентифікаційного номера платника податків та інших обов'язкових платежів, а Бориспільську ОДПI Київської області - зробити в її паспорті відмітку про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера

У касаційних скаргах Бориспільська ОДПI Київської області та ДПА України, посилаючись на порушення норм матеріального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови зобов'язати суб'єкта оскарження виключити відомості про неї з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та задоволення скарги у повному обсязі, а Дніпропетровська міжрайонна державна податкова інспекція Дніпропетровської області - про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених вимог скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в листопаді 2003 року заявник, посилаючись на свої релігійні переконання, звернулася до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області з заявою про відмову від ідентифікаційного номера. Разом з цим просила проставити у паспорті відмітку про наявність у неї права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

Втім, суб'єкт оскарження відмовив їй у задоволенні такої заяви.

Вважаючи, що останній порушив її право на вибір форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів без присвоєння ідентифікаційного номера, звернувся до суду за його захистом.

Задовольняючи скаргу, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Законом України від 16 липня 1999 року за № 1003-XIV (1003-14) внесено зміни до Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" від 22 грудня 1994 року № 320/94-ВР (320/94-ВР) , відповідно до яких для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обгрунтованість вимог заявника та безпідставність відмови суб'єкта оскарження у задоволенні її заяви.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів, вважає його правильним та обгрунтованим, оскільки оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального права та постановлені з дотриманням норм процесуального права, а наведені суб'єктами оскарження в касаційній скарзі доводи щодо відсутності на час набрання рішенням законної сили порядку та механізму внесення відповідного запису в паспорт громадянина висновку судів не спростовують.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220-1, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційні скарги Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області та Державної податкової адміністрації України відхилити, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27 серпня 2004 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .