Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Меньшикова О.Я.

за участю представників:

позивача: Чебан В.І.;

відповідача 1: Толмач Г.Й.;

відповідача 2: Коломієць О.П.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 25.03.2005р.

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.2005р.

у справі №10/192

за позовом Державної податкової інспекції у м. Чернівці

до 1.Відкритого акціонерного товариства "Чернівецький олійно-жировий комбінат"

2.Дочірнього підприємства "Тегра Україна Лтд" Закритого акціонерного товариства "Теувес Холдінг"

про стягнення в доход держави 242620,00 грн., одержаних без встановлених законом підстав

Державна податкова інспекція у м. Чернівці (далі по тексту – позивач, ДПІ у м. Чернівці) звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Чернівецький олійно-жировий комбінат" (далі по тексту – відповідач 1, ВАТ "Чернівецький ОЖК") та Дочірнього підприємства "Тегра Україна Лтд" Закритого акціонерного товариства "Теувес Холдінг" (далі по тексту – відповідач 2, ДП "Тегра Україна Лтд") про стягнення в доход держави 242620,00 грн., одержаних без встановлених законом підстав.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 25.03.2005р. у справі №10/192 (суддя Ковальчук Т.І.), яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.2005р. (головуючий суддя – Дубник О.П., судді Кузь В.Л., Зданкевич З.І.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

ДПІ у м. Чернівці не погоджуючись з рішенням Господарського суду Чернівецької області від 25.03.2005р. та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.2005р. у справі №10/192 звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідачів, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у м. Чернівці не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.10.2004р. ДПІ у м. Чернівці проведено позапланову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності відповідача 1, про що складено акт "Про результати позапланової документальної перевірки з питання дотримання вимог п. 34 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 №1775-ІІІ ВАТ "Оліно-жировий комбінат" (ід.код 00373959) за період з 01.07.2001р. по 30.09.2004р." (далі по тексту – Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено, що ВАТ "Чернівецький ОЖК" в порушення вимог п. 34 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", не маючи ліцензії на перевезення вантажів залізничним транспортом, в період з 01.07.2001р. по 30.09.2004р. надав послуг по подачі та збиранню вагонів, цистерн власного залізничного транспорту на загальну суму 12142, 60 грн.

Стосовно підтвердженого Актом перевірки порушення відповідачем 1 п. 34 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до змісту п. 35 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (тут і далі по тексту нормативно-правові акти в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності як надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом (п. 34 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ДПІ у м. Чернівці вказано помилково).

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про залізничний транспорт" залізничний транспорт – це виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо.

Статтею 358 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що за договором перевозки вантажу транспортна організація (перевізник) зобов’язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його управомоченій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов’язується сплатити за перевозку вантажу встановлену плату.

Поряд з цим судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.11.2001р. ДП "Тегра Україна Лтд" укладено договір з ВАТ "Чернівецький ОЖК" №С01/1 про поставку сировини (насіння сої) відповідачем 2 для її подальшої переробки відповідачем 1 (в олію та шрот) (далі по тексту - Договір).

Пунктом 3.4 Договору визначено, що відповідач 1 є вантажовідправником готової продукції та у випадку необхідності готує відповідачу 2 цистерни для наливу олії, за що стягує додаткову плату.

У відповідності до п. 22 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України №457 від 06.04.1998р. (457-98-п) , залізниця зобов’язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов’язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Пункт 6 Статуту залізниць України визначає, що вантажовідправник – зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення. Крім того, в даному пункті зазначено, що обов’язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи – одержувача, є накладна.

Судами попередніх інстанцій досліджено акти виконаних робіт від 30.11.2001р. №1 та від 27.12.2001р. №2 по Договору, згідно яких відповідач 1 здійснив відвантаження та доставку готової продукції відповідно до залізничних накладних №35168203, 33079091, 33079092, 33079093, 35168215-35168223, 35168233, 35168234, 35168236, 35168242, 35168243, 35168252, 35168253, 35168247, 35168248, 35168258, 35168270-35168276, на підставі чого підтверджено, що перевізником виступала Львівська залізниця.

Крім того судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що подача та збирання вагонів, як складова частина діяльності відповідача 1 по виконанню умов поставки переробленої сировини згідно з Договором, здійснювалися ним у відповідності до абз. 2 п. 71 Статуту залізниць України, яким передбачено, що подача і збирання вагонів, а також маневрова робота на залізничних коліях, що належать підприємствам, здійснюються їх локомотивами.

Крім того, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наст упне.

Згідно з п. 4 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції здійснюють у межах своїх повноважень контроль за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ліцензії.

Статтею 22 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" передбачено відповідальність суб’єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії у вигляді застосування фінансових санкцій (накладення штрафу) у розмірах, встановлених законом.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що законодавством не передбачений такий вид відповідальності за недотримання вимог ліцензування господарської діяльності, як стягнення до Державного бюджету коштів, отриманих без встановлених законом підстав.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення Господарського суду Чернівецької області від 25.03.2005р. та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2006р. у справі №18/56 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці на рішення Господарського суду Чернівецької області від 25.03.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.2005р. у справі №10/192 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 25.03.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.2005р. у справі №10/192 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.