Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

суддів : Бутенка В.І.(доповідач),

Лиски Т.О.,

Панченка О.І.,

Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 про припинення самовільного виконання будівельних робіт та засипку котловану, -

У червні 2006 року Приморська районна адміністрація Одеської міської ради звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просила зобов'язати ОСОБА_1 припинити самовільне будівництво фундаменту під забудову об'єкту за адресою: АДРЕСА_1 та за власні кошти демонтувати побудований фундамент і привести земельну ділянку у первісний стан.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2006 року, частково зміненою ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2006 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.

В касаційній скарзі Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, з посиланням на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття позовної заяви.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом ст. 3 цього ж Кодексу справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини є за свою суттю цивільними і повинні вирішуватись в порядку цивільного судочинства.

При цьому судом не враховано, що відповідно до ч.4 ст. 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень, зокрема, у випадках, встановлених законом.

У відповідності із ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Згідно із ст. 29 Закону України "Про планування і забудову територій", здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Відповідно до п.п.3 п."б" ч.1 ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження зі здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.

Крім того, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилась та обставина, що Положенням про районну адміністрацію, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 04.02.2004 р. № 2189XXIV, передбачено право Приморської районної адміністрації звертатись до суду із позовами щодо знесення самовільно побудованих споруд.

Відповідно до ч.1 ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Таким чином, вирішення даного спору повинно відбуватись в порядку адміністративного судочинства, а тому у районного суду не було підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на наведені порушення законодавства судом першої інстанції і сам припустився помилки, дійшовши висновку, що громадяни України не можуть бути відповідачами за позовами суб'єктів владних повноважень, внаслідок чого ним без належних на те підстав змінено незаконне судове рішення районного суду лише в частині мотивів, з яких суд відмовив у відкриті провадження.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідно до вимог ст. 227 КАС України оскаржені судові рішення слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 227, 230 КАС України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Приморської районної адміністрації Одеської міської ради задовольнити.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2006 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття позовної заяви.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.