Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Співака В.I.,

суддів Білуги С.В.,

Гаманка О.I.,

Заїки М.М.,

Загороднього А.Ф.,

при секретарі Лелюку О.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрськогого районного суду м. Полтави від 24.06.2004 р. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 10.02.2005 р. у справі за його скаргою на рішення управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, начальника відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Лубенського міського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області щодо визнання нелегальним мігрантом та видворення за межі України, -

встановила:

У травні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, начальника відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Лубенського міського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області щодо визнання нелегальним мігрантом та видворення за межі України.

Рішенням Октябрськогого районного суду м. Полтави від 24.06.2004 р., залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 10.02.2005 р., у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі скаржник просить рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, а за справою постановити нове рішення, яким задовольнити його скаргу, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1задоволенню не підлягає, оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необгрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225-229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) для зміни чи скасування судових рішень.

Відповідно до статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (3929-12) іноземець та особа без громадянства, які вчинили злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 16.09.2001 р. та 29.03.2001 р. було притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10) за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України, а саме за проживання без документів на право проживання в Україні, і 16.05.2001 р. відповідно до статті 23 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (3929-12) визнаний нелегальним мігрантом.

Враховуючи, що скаржник неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності і проживає на території України без належних документів, то суди дійшли до правильного висновку, що немає підстав для скасування висновку управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 16.05.2001 р. про визнання громадянина ОСОБА_1нелегальним мігрантом із забороною в'їзду в Україну терміном на п'ять років та з видворенням його за межі України, а також постанови управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 29.04.2004 р. про його затримання і поміщення в приймальник-розподільник для подальшого питання про примусове видворення за межі України та постанови управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 30.04.2003 р. про примусове видворення ОСОБА_1за межі України та заборону в'їзду в Україну терміном на п'ять років.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Октябрськогого районного суду м. Полтави від 24.06.2004 р. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 10.02.2005 р. у справі за його скаргою на рішення управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, начальника відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Лубенського міського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області щодо визнання нелегальним мігрантом та видворення за межі України - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.