К-1124/07 Про визнання відмови в перерахунку пенсії по інвалідності неправомірною - 03.06.2008 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на постанову Ровеньківського міського суду Луганської області від 23 серпня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 18 грудня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки Луганської області про визнання відмови в перерахунку пенсії по інвалідності неправомірною, -

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулись до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки Луганської області про визнання дій неправомірними щодо відмови в перерахунку пенсії, зобов'язання здійснити перерахунок пенсії по інвалідності згідно зі статтями 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Постановою Ровеньківського міського суду Луганської області від 23 серпня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 18 грудня 2006 року постанову Ровеньківського міського суду Луганської області від 23 серпня 2006 року залишено без зміни.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 є учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії визнані інвалідами ІІ та ІІІ груп, та належать до першої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

При цьому звернулись до управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки Луганської області, де перебувають на обліку як пенсіонери, з заявою про нарахування державної та додаткової пенсії у розмірах, встановлених статтею 50 та статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", але в проведенні перерахунку пенсії позивачам було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дії відповідача щодо нарахування та виплати пенсій позивачам були правомірними, оскільки передбачені постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2002 року "Про підвищення розміру пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) , якою встановлено, що розрахунок пенсій та додаткових пенсій згідно з частиною 4 статті 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", здійснюється, виходячи з розміру, розрахункової величини 19 грн. 91 коп.

Проте, з таким висновком судів погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами другої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, а особам, які є інвалідами третьої групи - у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком

Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів другої групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком, а для інвалідів третьої групи - не нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій є неправильними та такими, що не відповідають Закону.

Наявність права у позивачів на призначення пенсії в розмірах не нижче відповідно 6 та 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно у розмірах 50 та 75 відсотків є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (частина 2 статті 46 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачам застосуванню підлягає наведена вище постанова Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2002 року "Про підвищення розміру пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) , яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивачів, тоді як при вирішенні даного спору застосуванню підлягали частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Також суди помилково прийняли до уваги посилання відповідача на частину п'яту статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.

Зі статей 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вбачається, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, застосування судами попередніх інстанцій положень частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є хибним. Оскільки, згідно з даними положеннями, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлене статтями 50 та 54 Закону.

Безпідставним є також посилання відповідача на відсутність коштів, для забезпечення виплати зазначених пенсій в таких розмірах, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та статтями 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щодо визначення розміру та виплати пенсій.

Згідно з частиною третьою статті 67 вказаного Закону, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір пенсії визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мін імуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки пенсія позивачам має визначатись виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачам повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому необґрунтованими є також висновки судів щодо правомірності відмови відповідача у перерахунку пенсій у разі встановлення для осіб, які втратили працездатність, розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом.

Таким чином, висновок судів про відсутність порушень чинного законодавства в діях управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки Луганської області щодо відмови в перерахунку пенсії є помилковим .

Крім того, суди, відмовивши в задоволенні позову, не перевірили обґрунтованість вимог позивачів щодо стягнення конкретних сум, відповідність їх розмірам мінімальних пенсій за віком, які були встановлені чинним законодавством.

Відповідно до вимог статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що постановлені у справі судові рішення не можна вважати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з поверненням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для виконання вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, перевірки всіх доводів сторін і постановлення законного та обґрунтованого рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити частково.

Постанову Ровеньківського міського суду Луганської області від 23 серпня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 18 грудня 2006 року - скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки Луганської області про визнання відмови в перерахунку пенсії по інвалідності неправомірною - повернути на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.