Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: Смоковича М.І.

суддів: Весельської Т.Ф.

Горбатюка С.А.

Мироненка О.В.

Чумаченко Т.А.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 жовтня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 27 грудня 2006 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальника відділу земельних ресурсів Радомишльської міської ради Житомирської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певну дію, -

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до начальника відділу земельних ресурсів Радомишльської міської ради Житомирської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певну дію. Позовні вимоги мотивувала тим, що начальник відділу земельних ресурсів Радомишльської міської ради не надає їй дозвіл на приватизацію земельної ділянки. При цьому просить суд визнати неправомірною бездіяльність відповідача та зобов'язати його надати дозвіл на виготовлення документів для приватизації всієї прилеглої до її будинку земельної ділянки.

Постановою Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 жовтня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 27 грудня 2006 року постанову Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 жовтня 2006 року залишено без зміни.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями, ОСОБА_1 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і постановити нове рішення, яким задовольнити її вимоги.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно зі статтею 11 даного Закону України виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради відносяться такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього кодексу тощо.

Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з вимогами пункту 4 статті 120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 26.06.2006 року звернулася до Радомишльської міської ради з письмовою заявою про надання дозволу на приватизацію земельної ділянки площею 663 кв. м. для обслуговування жилого АДРЕСА_1.

На зазначену заяву 27.07.2006 року начальником міського відділу земельних ресурсів їй була надана відповідь про те, що міська рада може дати їй дозвіл на приватизацію земельної ділянки тільки в розмірах її частки у праві власності на будинок, тобто в межах 28/100 ідеальних частин, а не всього будинку. Після чого позивачка оскаржила такі дії відповідача до суду.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції, які відмовляючи в задоволенні позову, виходили з того, що дії відповідача є правомірними і права позивачки не порушені.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які зазначені у статтях 225- 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, і підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 жовтня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 27 грудня 2006 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальника відділу земельних ресурсів Радомишльської міської ради Житомирської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певну дію - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.