К-11682/06 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, яким визначено суму податкового зобов'язання по земельному податку - 03.06.2008 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Ужгороді на рішення Господарського суду Закарпатської області від27.12.2004 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від15.06.2005 по справі №2/320

за позовом Закарпатського обласного комунального підприємства "Міжнародний аеропорт "Ужгород"

до Державної податкової інспекції в м.Ужгороді

третя особа Відділ землекористування Ужгородської міської ради

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ в м.Ужгороді (далі–ДПІ) від19.05.2004 №0001322341/0-912/23-1/31315735/7912, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по земельному податку в розмірі 13306,46грн., (вт.ч. основний платіж – 6653,23грн. та штрафні санкції – 6653,23грн., а також прийняті за результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення від09.06.2004 №0001322341/1-1132/23-1/31315735/9937 та від13.08.2004 №0001322341/2-1877/23-1/31315735/14252, які визначають аналогічне податкове зобов'язання зі встановленням нового граничного строку сплати.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від27.12.2004, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від15.06.2005 по справі №2/320 позов задоволено.

Господарський суд Закарпатської області мотивував свою постанову тим, що податковим органом зроблено донарахування податкового зобов'язання по сплаті земельного податку за ділянку, яка знаходиться в користуванні кількох юридичних осіб та на підставі довідки КП"Румб", яка не містить даних щодо поділу землекористування. Суд апеляційної інстанції повністю підтримав висновок суду першої інстанції.

При цьому судами встановлено, що на підставі Акту перевірки від18.03.2004 №85/23-1/10/31315735, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від24.03.2004 №0000882341/0/607/23-/31315735/4893, яким було визначено позивачу податкове зобов'язання по земельному податку - основний платіж – 190688,14грн. та штрафні санкції – 190688,14грн. У зв'язку з отриманням додаткових даних (довідка КП"Румб") про нову грошову оцінку земельної ділянки ЗОКП"Міжнародний аеропорт Ужгород", до зазначеного Акту перевірки внесено зміни від17.05.2004 та донараховано позивачу земельного податку в сумі 197341,37грн. Відповідно після внесених змін (із врахуванням арифметичної різниці) було винесено податкове повідомлення-рішення від19.05.2004 №0001322341/0-912/23-1/31315735/7912, яким визначено податкове зобов'язання по земельному податку в розмірі - основний платіж – 6653,23грн. та штрафні санкції – 6653,23грн.

Позивач оскаржив повідомлення-рішення в адміністративному порядку, де винесено податкові повідомлення-рішення від09.06.2004 №0001322341/1-1132/23-1/31315735/9937 та від13.08.2004 №0001322341/2-1877/23-1/31315735/14252, які визначають аналогічне податкове зобов'язання зі встановленням новою граничною строку сплати.

Підставою ж нарахувань податкових зобов’язань по земельному податку стали ті обставини, що позивачем невключено до поданих розрахунків земельного податку земельну ділянку площею 18847кв.м. що становить визначену позивачу частку в земельній ділянці площею 3,7249га. наданої в спільне користування, а тому позивач зобов’язаний сплатити 6169,88грн. за 7місяців 2003року та різниця за 17днів травнямісяця, виходячи з площі земельної ділянки, що знаходилася в користуванні позивача – 2228кв.м. замість попередніх 153381кв.м., в сумі 483,35грн.

При цьому судами, враховуючи ст. 5, ст. 13, 14 Закону України "Про плату за землю", встановлено, що рішенням ХІV сесії IV скликання Ужгородської міської ради №53 від14.05.2003 "Про надання та приватизацію земельних ділянок" - було надано земельні ділянки юридичним та фізичним особами, в тому числі припинено право користування земельною ділянкою ЗОКП"Міжнародний аеропорт Ужгород" по вул.Собранецькій,145 та надано йому в постійне користування земельну ділянку площею 15,3381га під аеропортом. Земельні ділянки під адміністративним будинком та привокзальною територією площею 0,6656га, під проїздами - 1,600га; під виробничою діяльністю УДАП "Універсал Авіа" - 1,4593га. А загальна площа спільного землекористування складає 3,7249га, проте в рішенні не зазначено переліку осіб, що здійснюють спільне користування земельної ділянки.

Беручи до уваги викладене, суди визначились, що рішенням Ужгородської міської ради №53 від14.05.2003 земельну ділянку площею 0,2265га під гуртожитком та житловим будинком по вул.Собранецькій,145 надано Ужгородському національному університету. Судами також зазначено, що виконком Ужгородської міської ради звернувся до КП"Румб" про проведення пропорційного розрахунку площ спільного користування між співвласниками майнового комплексу та підготувати відповідні довідки про розподіл. Після чого за ЗОКП"Міжнародний аеропорт Ужгород" рахується земельна ділянка площею 17,2228га.

Однак судами визнано, що перелік осіб, між якими було розподілено право спільного користування земельною ділянкою, згідно поданої КП"Румб" довідки, не визначає всіх осіб, в користуванні яких перебувають будівлі та споруди майнового комплексу по вул.Собранецькій,145. Таким чином суди визнали, що донарахування податкового зобов'язання контролюючим органом здійснено не на підставі визначення пропорційної частки будівель та споруд, що перебувають у користуванні позивача, а за даними довідки КП"Румб", яка не містить відповідного аналізу при розподілі землекористування.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Закарпатської області від27.12.2004 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від15.06.2005 по справі №2/320, відповідач (ДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та відмовити в позові, оскільки рішення винесено із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права і судом не прийнято до уваги норму ст.ст. 4-з, 32, 33, 38, 43 ГПК України (1798-12) , внаслідок яких не встановлено фактичних обставин справи та не досліджено правомірність нарахування позивачем податкового зобов'язання. Також скаржник зазначив, що суд не використав своє право на витребування від сторін доказів, необхідних для розгляду справи, та неправомірно оцінив доказ поданий відповідачем, а саме, довідку КП"Румб", згідно якої площа майнового комплексу по вул.Собранецькій,145, розподілена в повному обсязі, та за якою за позивачем рахується земельна ділянка площею 7,2228га.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому повністю підтримав судові рішення, зазначивши, що відповідачем не обґрунтовано наявність факту порушення позивачем податкового законодавства з посиланням на первинні документи та норми законодавства. Також зазначено, що донарахування податкового зобов'язання контролюючим органом здійснено не на підставі визначення пропорційної частки будівель та споруд, що перебувають у користуванні позивача, за даними довідки КП"Румб", яка не містить відповідного аналізу при розподілі землекористування. Відповідно позивач наголосив на тому, що контролюючим органом не враховано вимоги ст.ст. 5, 14 Закону України "Про плату за землю", а отже донарахування податкового зобов'язання здійснено неправомірно.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Як визначено ст. 5 Закону України від03.07.1992 №2535-XII "Про плату за землю" (зі змінами) об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб’єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар. При цьому ст.13 цього закону встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності,— договір оренди такої земельної ділянки. А згідно ст.14 - платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.

З огляду на наведені норми Закону, та беручи до уваги, що за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України, щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого мотають дані відповідній державній податковій інспекції. При цьому правомірним є посилання судів на те, що рішенням ХІV сесії IV скликання Ужгородської міської ради №53 від14.05.2003 "Про надання та приватизацію земельних ділянок" - було надано земельні ділянки юридичним та фізичним особами, в тому числі припинено право користування земельною ділянкою ЗОКП"Міжнародний аеропорт Ужгород" по вул.Собранецькій,145 та надано йому в постійне користування земельну ділянку площею 15,3381га під аеропортом. А загальна площа спільного землекористування складає 3,7249га, проте в рішенні не зазначено переліку осіб, що здійснюють спільне користування земельної ділянки.

Таким чином, аналізуючи підстави нарахування податкового зобов'язання – необхідно звернути увагу на помилковість міркувань скаржника, оскільки в даному випадку у відповідача були відсутні законні підстави збільшувати податкові зобов'язання позивача по земельному податку за недоведеністю, а тому прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення законно визнані такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України.

Отже, при прийнятті судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно задовольнили позов. А рішення Господарського суду Закарпатської області від27.12.2004 та постанова Львівського апеляційного господарського суду від15.06.2005 по справі №2/320 належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону і не підлягають скасуванню. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.