Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Патюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Альберто"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.04.2007 р.

у справі № 5/3448-12/416А господарського суду Львівської області

за позовом Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі

до 1. Приватного підприємства "Альберто"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Арізона Плюс"

про визнання недійсним господарського зобов’язання в порядку ст. ст. 207, 208 ГК України, -

Постановою господарського суду Львівської області від 06.02.2007 р. відмовлено в задоволенні позовних вимог ДПІ у Пустомитівському районі про визнання недійсним господарського зобов’язання, яке виникло на підставі усних угод купівлі-продажу шроту соняшника від 23.09.2003 р., 02.12.2003 р., 15.04.2004 р. на загальну суму 147745,09 грн. між ПП "Альберто" та ТОВ "Арізона Плюс" та застосування наслідків, передбачених ст. ст. 207, 208 ГК України.

Постанова суду першої інстанції мотивована ст. 67 Конституції України, ч. 1 ст. 179, ст. 207, ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", на підставі яких судом зроблено висновок про безпідставність вимог позивача, оскільки господарські зобов’язання, які виникли між ПП "Альберто" та ТОВ "Арізона Плюс" на підставі усних угод купівлі-продажу шроту соняшника на загальну суму 147745,09 грн., сторонами виконані повністю, а сам факт скасування державної реєстрації ТОВ "Арізона Плюс" згідно рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20.09.2006 р. не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених цим підприємством з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру, тому підстави для застосування до відповідачів наслідків, передбачених ст. 208 ГК України, відсутні.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.04.2007 р. постанову місцевого господарського суду скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог. Визнано недійсними господарські зобов’язання ПП "Альберто" та ТОВ "Арізона Плюс", які виникли на підставі усних угод купівлі-продажу шроту соняшника, про що складені видаткові накладні № РН0000001 від 23.09.2003 р., № РН000052 від 02.12.2003 р., № РН000120 від 15.04.2004 р. на загальну суму 147744,49 грн. Стягнуто з ТОВ "Арізона Плюс" на користь ПП "Альберто" 147744,49 грн. і з ПП "Альберто" в доход держави – 147744,49 грн. вартості продукції.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні господарські зобов’язання є недійсними, оскільки вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. При цьому, суд послався на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20.09.2006 р. у справі № 2-3717-06, яким визнано недійсними статут та установчий договір ТОВ "Арізона Плюс" з моменту їх реєстрації (05.08.2003 р.) та свідоцтво платника податку на додану вартість з 29.08.2003 р.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, ПП "Альберто" оскаржило її в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.04.2007 р., посилаючись на порушення судом норм матеріального права, та відмовити податковій інспекції у задоволенні позову.

В запереченні на касаційну скаргу ДПІ у Пустомитівському районі просить залишити скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду – без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що між ПП "Альберто" та ТОВ "Арізона Плюс" було укладено усні угоди купівлі-продажу шроту соняшника на загальну суму 147745,09 грн.

Факт виконання відповідачами цих господарських операцій підтверджується тим, що продавець згідно рахунку-фактури № ЗФ-0000006 від 23.09.2003 р., видаткової накладної № РН-0000001 від 23.09.2003 р., транспортної накладної № 45960130 та № 45960120, рахунку-фактури № СФ-0000052 від 32.12.2003 р., видаткової накладної № РН-000052 від 02.12.2003 р., транспортної накладної №45961207, рахунку-фактури № СФ-77 від 15.04.2004 р., видаткової накладної № РН-000120 від 15.04.2004 р., транспортної накладної № 45262065 відвантажив ПП "Альберто" шрот соняшниковий, а останній здійснив оплату поставленого йому товару в повному обсязі, про що свідчать платіжні доручення № 74 від 10.10.2003 р., № 76 від 10.10.2003 р., № 117 від 12.12.2003 р., № 106 від 04.12.2003 р., № 112 від 11.12.2003 р., № 133 від 26.12.2003 р., № 131 від 25.12.2003 р., № 134 від 29.12.2003 р., № 136 від 29.12.2003 р., № 276 від 16.04.2004 р., та відобразив такі операції з продажу вищевказаного товару в деклараціях з податку на додану вартість зі сплатою податкових зобов’язань з цього виду податку. Загальна сума оплати складає 147744,49 грн.

На виконання вищевказаних усних договорів ТОВ "Арізона Плюс" також виписало податкові накладні № 1 від 23.09.2003 р. на суму 67356,90 грн., № 52 від 02.12.2003 р. на суму 40706,24 грн., № 53 від 29.12.2003 р. на суму 17538 грн., № 120 від 15.04.2004 р. на суму 22143,95 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20.09.2006 р. у справі № 2-3717-06 визнано недійсними статут та установчий договір ТОВ "Арізона Плюс" з моменту їх реєстрації (05.08.2003 р.), свідоцтво платника податку на додану вартість з 29.08.2003 р.

Згідно листів ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя № 7377/7/23-516 від 31.03.2006 р. та № 23554/7/23-114 від 20.10.2006 р., в результаті оперативно-розшукових заходів відділом податкової міліції, в ході опитування гр. Зубарєва Д.О., який згідно реєстраційних даних є засновником ТОВ "Арізона Плюс", відповідач 2 зареєстрований на втрачений паспорт, реєстрацію та інші дії направлені на утворення ТОВ "Арізона Плюс" він не здійснював, фінансово-господарську діяльність не проводив, податкову звітність не підписував.

Тобто, за висновком суду апеляційної інстанції, в даному випадку на стороні продавця в спірних господарських зобов’язаннях діяла особа, яка не мала законних повноважень на здійснення таких операцій та підписання документів податкової звітності.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову, встановивши наявність умислу з боку ТОВ "Арізона Плюс".

Водночас, вирішуючи питання щодо визнання недійсними спірних господарських зобов’язань, судами як першої, так і апеляційної інстанції, не було враховано того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

На обґрунтування позову ДПІ у Пустомитівському районі послалась на статті 207, 208 ГК України.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, – нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи наведене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Застосування санкцій судами, встановлених за укладення угод, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, з 01.01.2004 року може відбуватись на підставі ст. ст. 207, 208 ГК України.

Однак відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 ГК санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, – протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про незаконність прийнятих у справі судових рішень, їх скасування та направлення справи на новий розгляд в суд першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Альберто" задовольнити частково.

Скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.04.2007 р. та постанову господарського суду Львівської області від 06.02.2007 р.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.