Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Брайка А.І., Костенка М.І., Усенко Є.А.,

при секретарі: Євтушевському В.М.,

за участю представників:

від позивача – Лепехи М.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ДПІ у м. Львові на рішення Господарського суду Львівської області від 28 грудня 2004 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23 березня 2005 року по справі № 5/3152-19/387 за позовом ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі Львівського міського відділення № 6319 до ДПІ у м. Львові про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Рішенням господарського суду Львівської області від 28.12.2004 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23 березня 2005 року, позовні вимоги ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі Львівського міського відділення № 6319 до ДПІ у м. Львові про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень задоволено частково.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач 19 квітня 2005 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, який своєю ухвалою від 04 листопада 2005 року на підставі розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) направив її до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою вищого адміністративного суду України від 25.09.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Львові просить скасувати судові рішення та постановити нове – про відмову в позові посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення – без змін з огляду на наступне.

На підставі досліджених з дотриманням норм процесуального права доказів судами було встановлено, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000022233/7275 від 07.04.2004 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем – 13050100 – плата за землю в розмірі 464,45 грн., в тому числі 294, 45 грн. – основний платіж та 170,00 грн. – штрафні санкції за порушення 14 України "Про плату за землю", стали результати перевірки у філії "Львівське міське відділення № 6319 "Державного ощадного банку України" щодо дотримання вимог податкового законодавства за період діяльності з 01.01.2001 року по 01.01.2003 року, які були відображенні в акті № 28/23-5/02762530 від 05.04.2004 року.

За наслідками апеляційного оскарження податковим органом 12.08.2004 року прийнято рішення № 14521/10/7/25-005, яким повідомлення-рішення № 0000022233/7275 від 07.04.2004 р. скасовано в частині донарахування податку на землю за 2001 рік у сумі 145 грн. 77 коп., а в іншій частині податкове повідомлення-рішення в сумі 318 грн. 68 коп. (з них: основний платіж – 148 грн. 68 коп., штрафні санкції – 170 грн. 00 коп.) залишено без змін.

В акті перевірки, зокрема, зазначено, що за позивачем зареєстровано вбудоване нежитлове приміщення на першому поверсі житлового будинку у м. Львові по вул. Перфецького, 3, загальною площею 93 кв.м.

При цьому судами було встановлено, що будинок за адресою: м. Львів, вул. Перфецького, 3 – є житловим, що підтверджується інформаційною довідкою Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації № 5863 від 17.12.2004 року.

Зазначений будинок є багатоповерховим, про що зазначається в акті перевірки, а згідно акту державної приймальної комісії від 30.12.1996 року будинок 3 по вул. Перфецького у м. Львові є п’ятиповерховим.

При переході права власності на будівлю або споруду, як то передбачено ст. 377 Цивільного кодексу України, до набувачів переходить право власності земельної ділянки без зміни її цільового призначення.

Як вбачається з інформаційної довідки Львівського міського управління земельних ресурсів № 40/8/260 від 22.12.2004 року, земельна ділянка на вул. Перфецького, 3 згідно земельно-кадастрових даних віднесена до земель житлової та громадської забудови.

Згідно із вимогами, передбаченими ст. 7 Закону України "Про плату за землю", податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом справляється у розмірі 3-х відсотків суми земельного податку нарахованого за повною ставкою. Статтею 14 зазначеного Закону передбачено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно їх частці у власності на будівлю.

Таким чином, право власності чи користування земельною ділянкою за адресою: м. Львів, вул. Перфецького, 3 виникає у позивача та у інших власників приміщень за цією адресою.

З огляду на те, що позивач користується приміщенням будівлі, яка належить до житлового фонду, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку щодо неправомірності нарахування податковим органом суми за ставкою 1% на підставі ст. 7 Закону України "Про плату за землю" яка не може бути застосована для обчислення сум податку на землі які зайняті будівлями, що належать до житлового фонду та пропорційності частини площі, що знаходиться у користуванні.

Такі висновки судів відповідають вимогам чинного законодавства та підтверджуються матеріалами справи і не спростовуються доводами касаційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 224, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу ДПІ у м. Львові залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 28 грудня 2004 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23 березня 2005 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.