Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 2502 про стягнення грошової надбавки, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Вінницької області від 12 грудня 2006 року

У серпні 2006 рокуОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини А 2502 про стягнення грошової надбавки.

Зазначав, що строк його безперервної військової служби в Збройних Силах України давав право на виплату надбавки встановленої Указом Президента України від 5 травня 2003 року №389/2003 (389/2003) "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" (далі - Указ Президента).

Посилаючись на те, що за період служби з 1 травня 2003 року по 1 січня 2006 року, за винятком листопада та грудня 2003 року, надбавка виплачувалась у розмірах менших ніж встановлено Указом, - просив зобов'язати військову частину А2502 здійснити перерахунок з урахуванням індексу інфляції.

Постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 жовтня 2006 року позов задоволений.

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 12 грудня 2006 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзіОСОБА_1, з посиланням на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що з квітня 1983 року по січень 2006 року ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України.

Позивачу виплачено надбавку за безперервну військову службу в таких розмірах:

з травня по листопад 2003 року включно - в розмірі 15 відсотків грошового забезпечення;

з грудня 2003 року по січень 2004 року включно - 70 відсотків;

з лютого по вересень 2004 року включно - 15 відсотків,

з жовтня 2004 року по січень 2005 року включно - 50 відсотків,

з лютого по березень 2005 року включно - 15 відсотків,

з квітня по січень 2006 року - 65 відсотків до грошового забезпечення.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що розміри надбавки за безперервну службу встановлені Указом Президента України від 5 травня 2003 року №389/2003 (389/2003) і не могли змінюватись Міністром оборони України, якому надано право визначати лише порядок та умови виплат зазначеної надбавки.

Скасувавши рішення суду першої інстанції та відмовивши у позові, апеляційний суд зазначив, що нарахування та виплата позивачу надбавки за безперервну військову службу правильно проводились згідно Указу, в межах фонду грошового забезпечення та на підставі рішень Міністра оборони України.

З висновком апеляційного суду погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

Так, з метою підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців Міністерства оборони України згаданим Указом Президента України Міністрові оборони України (пункт 1 Указу) надано право встановлювати військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячні надбавки за безперервну військову службу у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу роботи в таких розмірах:

Там же зазначено, що порядок і умови виплати надбавок військовослужбовцям Збройних Сил України визначаються Міністром оборони України, а пунктом 2 Указу встановлено, що така виплата здійснюється з 1 травня 2003 року за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України.

На реалізацію положень Указу, Міністр оборони України 26 травня 2003 року видав наказ 149, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 травня 2003 р. за №411/7732 (z0411-03) , "Про затвердження Інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України".

Відтворивши положення Указу щодо розмірів надбавки за безперервну службу (підпункт 1.2 пункту 1), в Інструкції зазначено, що розмір надбавки визначається у відсотках до місячного грошового забезпечення, до складу якого включаються суми окладу грошового утримання (оклад за військове звання, посадовий оклад за основною або тимчасово виконуваною посадою), щомісячні надбавки, доплати, премія (підпункт 2.1 пункту 2), а її виплата здійснюється в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин, військових навчальних закладів, організацій, установ (підпункт 2.4 пункту 2).

Це означає, що виплата військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячної надбавки за безперервну військову службу пов"язана з наявністю коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, а конструкція пункту 1 Указу, у зв"язку з цим, надає право Міністрові оборони України встановлювати надбавки нижній розмір яких не обмежений, а верхній зумовлений вислугою років військовослужбовця.

Оскільки ОСОБА_1 надбавки за безперервну службу виплачувались відповідачем у розмірах визначених Міністром оборони України, то правові підстави для задоволення позову відсутні.

Доводи касаційної скарги цих висновків апеляційного суду не спростовують оскільки ґрунтуються на помилковому трактуванні норм чинного матеріального права.

Так, твердження про відсутність у Міністра оборони України повноважень визначати конкретні розміри надбавки за безперервну службу не узгоджується зі змістом пункту 1 Указу щодо надання права саме Міністрові встановлювати розміри у визначених цим Указом межах.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, а рішення залишає без змін.

Керуючись статтями 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Вінницької області від 12 грудня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України.