Колегія суддів

Головуючого – Харченка В.В., суддів – Васильченко Н.В., Шкляр Л.Т., Кравченко О.О., Чалого С.Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року у справі за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до дочірнього підприємства "Спеціалізований спинальний санаторій ім.ак. М.Н.Бурденка" про стягнення, -

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року було відмовлено у задоволенні позову Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до дочірнього підприємства "Спеціалізований спинальний санаторій ім.ак. М.Н.Бурденка про стягнення.

В основу зазначених судових рішень суду було покладено висновки про те, що відповідачем не було допущено порушень вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , оскільки позивачем на виконання вимог пункту 1.2 затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 6 липня 1998 р. №244 (z0464-98) та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 17 липня 1998 р. за N 464/2904 (z0464-98) Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" було подано інформацію про наявні місця для працевлаштування інвалідів.

Не погоджуючись з зазначеною постановою суду апеляційної інстанції Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з касаційною скаргою, у якій просить постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року скасувати.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 19 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" в редакції від 5.07.2001 р. для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Наказом Держкомстату України № 49 (v0049202-02) від 10.01.2002 р. затверджено звіт за формою № 10-ПІ, який подають підприємства не пізніше 1 лютого після звітного періоду регіональному Фонду України соціального захисту інвалідів.

Згідно пунктом 1.2 затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 6 липня 1998 р. №244 (z0464-98) та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 17 липня 1998 р. за N 464/2904 (z0464-98) Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і N 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників" підприємства, установи і організації (надалі - підприємства), розташовані на території відповідного регіону, незалежно від форм власності і господарювання та відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках".

Отже, на відповідача покладено обов’язок створення робочих місць та інформування про це позивача та органів зайнятості, у порядку, встановленому вищезазначеними нормативними актами.

Згідно ст. 8 Закону працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 3.05.95 р. № 314 (314-95-п) передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров’я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування.

При дослідженні матеріалів справи встановлено, що визначеними органами інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялись, так само як і не було безпосереднього звернення інвалідів на підприємство для працевлаштування.

В матеріалах справи (а.с. 40-88 т.1) наявні докази того, що підприємство зверталось до районного центру зайнятості про можливість працевлаштування інвалідів.

За таких обставин колегія суддів вважає, що на відповідача не може бути покладена відповідальність за неналежне виконання обов’язків по працевлаштуванню інвалідів органами, зазначеними у ст. 18 Закону.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касацій ну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанцій постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, і оскарженню не підлягає.