Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана I.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Iвано-Франківську на рішення Iвано-Франківського міського суду від 06 лютого 2004 року та ухвалу апеляційного суду Iвано-Франківської області від 29 червня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Iвано-Франківську про призначення пенсії, як науковому працівнику, -

встановила:

В листопаді 2003 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Iвано-Франківську (надалі - УПФУ в м. Iвано-Франківську, відповідач) в якому просив визнати незаконною відмову останнього у призначенні йому пенсії відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1977-12) та зобов'язати відповідача призначити йому таку пенсію з 20.03.2003 року.

В обгрунтування позовних вимог вказував, що 20.11.2003 року по досягненні пенсійного віку йому було призначено пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) . Однак, на його думку, він має право на пенсію за Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1977-12) , оскільки більше двадцяти років працював науковим працівником.

Оскільки на своє звернення до відповідача ОСОБА_1. отримав відмову, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Iвано-Франківського міського суду від 06 лютого 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Iвано-Франківської області від 29 червня 2004 року, позов ОСОБА_1. було задоволено та визнано незаконною відмову УПФ України в м. Iвано-Франківську у призначенні йому пенсії, як науковому працівнику. Зобов'язано відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію відповідно до ст. 24 Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність" (1977-12) починаючи з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 20.03.2003 р., зробивши відповідний перерахунок призначеної та виплаченої пенсії.

Не погоджуючись із постановленими по справі судовими рішеннями, УПФ України в м. Iвано-Франківську звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Листом Верховного Суду України від 11.10.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

За змістом ст. 24 Закону України від 13 грудня 1991 року №1977-ХII "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1977-12) (в редакції Закону від 10.07.2003 р.) передбачено, що держава встановлює для наукових (науково-педагогічних) працівників, які мають необхідний стаж наукової роботи, пенсії на рівні, що забезпечує престижність наукової праці та стимулює систематичне оновлення наукових кадрів.

Пенсія науковому (науково-педагогічному) працівнику призначається при досягненні пенсійного віку, зокрема, чоловікам - за наявності стажу роботи не менше 25 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 20 років.

Згідно зі статтею 62 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пункті 20 постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року

№ 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (637-93-п) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, зазначено, що в тих випадках, коли у трудовій книжці немає відомостей, які визначають право на пенсії на пільгових умовах чи за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1. з 06 серпня по 02 листопада 1964 року працював на посаді молодшого наукового працівника, а з 16 жовтня 1969 року по 01 лютого 1983 рік і з 03 грудня 1985 року по 01 квітня 1997 рік, тобто більше двадцяти років, на керівних посадах в Рубіжанській філії Науково-дослідного інституту органічних напівфабрикатів і барвників. Зазначені обставини підтверджені даними, які містяться у трудовій книжці позивача та уточнюючими довідками вищевказаного інституту (а.с.10,6-9,11).

Також встановлено, що загальний трудовий стаж ОСОБА_1. перед виходом на пенсію становив більше 25 років, що підтверджується даними, які містяться у виписці з трудової книжки позивача і не заперечувалось відповідачем.

Оскільки судами доведено, що записами у трудовій книжці та уточнюючими довідками підтверджується науковий характер роботи і стаж, який дає ОСОБА_1. право на призначення пенсії як науковому працівникові, то посилання відповідача на відсутність у позивача такого права не грунтується на законі.

З урахуванням викладених фактів, судом апеляційної інстанції було зроблено обгрунтований висновок про те, що висновки суду першої інстанції є правильними і такими, що відповідають вимогам Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1977-12) .

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення, що відповідають вимогам закону. Висновки судів достатньо обгрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують та зводяться до незгоди з ними.

Відповідно до ст. 86 КАС України (2747-15) , виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При вирішенні справи судами правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Iвано-Франківську - залишити без задоволення, а рішення Iвано-Франківського міського суду від 06 лютого 2004 року та ухвалу апеляційного суду Iвано-Франківської області від 29 червня 2004 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .