Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого: Бутенка В.І.,

суддів: Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

Лиски Т.О.,

Панченка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Миколаївської області від 4 квітня 2006 року у справі

за позовом ОСОБА_1 до Братської міжрайонної державної податкової інспекції (далі - МДПІ) про стягнення надбавки за особливі умови праці,

У червні 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 09.07.1993 року працювала в МДПІ на посаді старшого держподатревізора - інспектора відділу оподаткування фізичних осіб. Наказом № 25-0 від 20.08.2003 року її було звільнено у зв'язку з виходом на пенсію. Вважала, що при проведенні остаточного розрахунку їй не виплачено 50% надбавки за особливі умови праці в розмірі 5500 грн. згідно п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.1996 р. № 1592 (1592-96-п) "Про умови оплати праці працівників Державної податкової адміністрації України, місцевих державних податкових адміністрацій та податкової міліції". Тому просила суд зобов'язати відповідача виплатити на її користь зазначену суму.

Рішенням Братського районного суду від 21 липня 2005 року позов задоволено. Стягнуто з МДПІ на користь ОСОБА_1. заборгованість по виплаті 50% надбавки грошового утримання за особливі умови праці в розмірі 4776 грн. 69 коп. та державного мита в доход держави в розмірі 51 грн.

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 9 листопада 2005 року рішення суду апеляційної інстанції скасовано та постановлено нову постанову про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального і матеріального права, просить судове рішення скасувати та залишити и в силі судове рішення першої інстанції.

У запереченні на касаційну скаргу МДПІ, посилаючись на законність судового рішення апеляційної інстанції, просить залишити його без змін.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1, працюючи старшим держревізором - інспектором відділу оподаткування фізичних осіб Братської МДПІ, мала право на отримання надбавки за особливі умови праці у розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг державного службовця у відповідності до п. 4.2 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1996 року № 1592 "Про умови оплати праці працівників органів державної податкової служби" (1592-96-п) . У зв'язку з недостатнім фінансуванням Братської МДПІ вказана надбавка не в повному обсязі нараховувалась в 1997-2000 роках. Позивачці в цей період була нарахована надбавка загальною сумою 2938, 27 грн. і заборгованості ця сума на час її звільнення не значилася

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу Законів про працю України (далі - КзпП) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Скасовуючи судове рішення першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час набрання чинності частиною 2 ст. 233 КзпП, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, позивачка була вже втратила право на звернення до суду з даним позовом і не надала доказів поважності причин пропуску цього строку.

Згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений.

Встановлено, що до суду з позовом ОСОБА_1 звернулась 10.06.2005 року.

Висновок суду про те, що позивач пропустила трьохмісячний строк для звернення з позовом до суду та доказів поважності причин пропуску строку нею не надано, відповідає фактичним обставинам справи і доводи касаційної скарги його не спростовують.

У Законі України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України (322-08) ", яким внесено вищевказані зміни до ст..233 КЗпП України (322-08) зазначено, що він набирає законної сили з дня його опублікування, тобто значно пізніше спірних правовідносин.

З врахуванням того, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення, відповідно до статті 224 КАС України це рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Миколаївської області від 4 квітня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, окрім як з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 236- 239 КАС України.