Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі Ільченко О.М.

за участю представників

позивача: Анохіна В.О.

відповідача: Іванової В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.11.2006 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.08.2007 р.

у справі № А36/182

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Дніпровська хвиля"

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська

про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення, -

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2006 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що простим векселем за пред’явленням №65305299872416 від 17.11.2005 р. та актом про вексельний платіж від 17.11.2005р. не передбачена сплата податку на додану вартість. Цей податок не був сплачений позивачем на користь ТОВ "Дніпроліссбут". Податкова накладна № 2370 від 17.11.2005 р. не може бути підставою для нарахування податкового кредиту, оскільки позивач не сплачував з розрахункового рахунку на користь ПП "Леон-Трейд" податку на додану вартість, що передбачено цією податковою накладною. Суд першої інстанції обґрунтовував своє рішення приписами п.п. 4.8. ст. 4, п.п. 7.2.2. п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", зазначивши, що векселі (крім податкових векселів) видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов’язання з цього податку.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.11.2006 р. постанову суду першої інстанції скасовано. Адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська від 15.05.2006 р. № 0000212305/1 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість ТОВ "Видавничий дім "Дніпровська хвиля" за грудень 2005 року у розмірі 500000 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Видавничий дім "Дніпровська хвиля" 5,10 грн. судового збору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем правомірно включений до розрахунку суми бюджетного відшкодування податок на додану вартість у розмірі 500000 грн., оскільки він фактично сплачений позивачем при оплаті векселя, виданого для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку підприємства у листопаді 2005 року, тобто у тому ж податковому періоді, у якому виданий вексель.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.08.2007 р. роз’яснено ТОВ "Видавничий дім "Дніпровська хвиля", що згідно з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.11.2006 р. у справі № А36/182 ТОВ "Видавничий дім "Дніпровська хвиля" в декларації з податку на додану вартість за грудень 2005 року та в розрахунку суми бюджетного відшкодування за грудень 2005 року було правомірно відображено суму бюджетного відшкодування у розмірі 500000 грн., що є підтвердженою з дня подання до ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська декларації з податку на додану вартість за грудень 2005 року.

ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська подала касаційну скаргу та зміни до неї, якими просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів п. 4.8 ст. 4 та п.п. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Наголошує на тому, що сума податку на додану вартість у розмірі 500000 грн., включена позивачем до складу податкового кредиту у листопаді 2005 року на підставі податкової накладної №2370 від 17.11.2005 р., в силу приписів п. 4.8 та п.п. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не може бути врахована при розрахунку суми бюджетного відшкодування за грудень 2005 року, оскільки вказана сума не була фактично сплачена ні в межах договору поставки від 17.11.2005 р. № 17/11-05Л, ні при перерахуванні платіжним дорученням № 4 від 22.11.2005 р. коштів в рахунок погашення простого векселя №65305299872416 від 17.11.2005 р. Зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано, що погашення позивачем простого векселя шляхом перерахування платіжним дорученням № 4 від 22.11.2005 р. на користь ТОВ "Дніпроліспобут" 3000000 грн. без податку на додану вартість здійснювалося не в межах договору поставки від 17.11.2005 р. № 17/11-05Л, внаслідок чого не може бути розцінено як виконання п. 4.3 договору поставки, стороною якого не є ТОВ "Дніпроліспобут".

ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська також подала касаційну скаргу, якою просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції від 29.08.2007 р. про роз’яснення постанови від 06.11.2006 р. Посилається на те, що суд апеляційної інстанції не розглядав питання щодо того, чи є підтвердженою та з якого часу сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2005 року у розмірі 500000 грн., тобто суд апеляційної інстанції змінив зміст постанови та розглянув питання, які не були предметом позову. Вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не могла бути роз’яснена у порядку ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не підлягала примусовому виконанню. В матеріалах справи відсутній будь-який документ, що підтверджує факт сплати позивачем податку на додану вартість, а тому висновок суду стосовно правомірності відображення суми податку на додану вартість у податковій декларації, та яка підтверджена з дня подання останньої, є таким, що не відповідає вимогам п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом перевірки № 000939 від 07.04.2006 р. зафіксовано порушення позивачем приписів п. 4.8 ст. 4, п.п.7.7.2 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що зумовило завищення суми бюджетного відшкодування у грудні 2005 року у розмірі 500000 грн.

Дане порушення пов’язано з такими обставинами.

У листопаді 2005 року згідно договору поставки від 17.11.2005 р. № 17/11- 05Л позивач придбав у ПП "Леон-Трейд" продукцію на загальну суму 3000000грн., у тому числі податок на додану вартість у сумі 500000 грн., та включив суму податку до складу податкового кредиту у листопаді 2005 року на підставі податкової накладної № 2370 від 17.11.2005 р.

У рахунок оплати отриманого товару позивач (векселедавець) надав простий вексель за пред’явленням № 65305299872416 від 17.11.2005 р. номіналом 3000000 грн. згідно акту від 17.11.2005 р. про вексельний платіж.

На підставі акту про пред’явлення векселя до сплати від 21.11.2005 р. ТОВ "Видавничий дім "Дніпровська хвиля" погасила вексель шляхом перерахування з розрахункового рахунку грошових коштів на користь ТОВ "Дніпролісзбут" (векселеодержувач) платіжним дорученням № 4 від 22.11.2005 р. на суму 3000000 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка та вирішено спір на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Відповідно до абз. 3 п. 4.8 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов’язання з цього податку, крім податкових векселів.

Однак, суд касаційної інстанції вважає, що у разі, коли платником податку після передачі векселя у рахунок оплати товару фактично були понесені витрати, пов’язані з оплатою товару, в тому числі витрати зі сплати податку на додану вартість, у тому ж самому податковому періоді, у якому відбулася і передача векселя, у платника податку виникає право на податковий кредит, який, виходячи з вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду та право на який виникає з дати здійснення однієї з першої визначеної п.п.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону подій.

Підпункт "а" п.п. 7.7.2. п. 7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначає: якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Оскільки платником податку сума податку на додану вартість фактично оплачена при оплаті векселя, платник податку має право на відшкодування від’ємного значення у розмірі, який дорівнює такій фактично сплаченій сумі податку.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування законної і обґрунтованої постанови суду апеляційної інстанції.

Не вбачається також порушень норм процесуального права при постановленні судом апеляційної інстанції ухвали про роз’яснення своєї постанови.

Стаття 170 Кодексу адміністративного судочинства України зобов’язує суд, який ухвалив рішення, за заявою осіб, які беруть участь у справі, роз’яснити судове рішення, якщо воно є незрозумілим, не змінюючи при цьому його змісту.

Суд апеляційної інстанції, роз’яснивши судове рішення шляхом вказівки на те, що в декларації з податку на додану вартість за грудень 2005 року та у розрахунку суми бюджетного відшкодування за цей же період позивачем було правомірно відображено суму бюджетного відшкодування у розмірі 500000 грн. і яка є підтвердженою з дня подання до податкової інспекції декларації з податку на додану вартість за грудень 2005 року, не допустив зміни його змісту, яким визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська №0000212305/1 від 15.05.2006 р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2005 року у розмірі 500000 грн.

Зміст ухвали про роз’яснення судового рішення про задоволення позову, жодним чином не суперечить, не розширює та не змінює зміст останнього.

Доводи податкової інспекції про те, що роз’ясненню підлягають тільки ті судові рішення, які підлягають примусовому виконанню, є помилковим.

Стаття 170 Кодексу адміністративного судочинства України не встановлює такої вимоги, а її частина 2 лише забороняє подавати заяву про роз’яснення судового рішення після його виконання або закінчення строку, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.

З огляду на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги на ухвалу про роз’яснення судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.11.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.08.2007 р. про роз’яснення постанови – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.