Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді Ліпського Д.В.

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.І., Кобилянського М.Г., Юрченка В.В.,

секретар: Мудрицька Ю.В.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби Донецької області, третя особа: Державна виконавча служба у Калінінському районі м.Донецька про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2007 року,

У січні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної виконавчої служби Донецької області про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Свої вимоги мотивувала тим, що її звільнення відповідно до наказу від 12 січня 2007 року у зв'язку з досягненням нею граничного віку проходження державної служби згідно п.3 ст. 30 Закону України "Про державну службу" є не законним, оскільки при її звільненні не було дотримано деякі норми КЗпП України (322-08) , який, як вважає позивач, регулює дані правовідносини. Просила суд, поновити її на посаді старшого державного службовця Державної виконавчої служби у Калінінському районі м.Донецька та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 4990,95 грн.

Постановою Калінінського районного суду м. Донецька від 16 березня 2007 року позовні вимоги було задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду України від 7 червня 2007 року рішення суду першої інстанції було скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права. Зокрема, зазначає, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги що дані правовідносини регулюються КЗпП України (322-08) .

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши доводи касаційної скарги за матеріалами справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції правильно визначив, що зазначені правовідносини регулюються Законом України "Про державну службу" (3723-12) .

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що позивач має статус державного службовця. На момент звільнення їй виповнилося 55 років. Наказом начальника Державної виконавчої служби №62 від 12 січня 2007 року позивача було звільнено відповідно до ст. 30 Закону України "Про державну службу". Оскільки подання про звільнення позивачу надійшло лише 15 січня 2007 року відповідач з метою усунення порушення вимог ст. 9 Закону України "Про державну виконавчу службу" вніс зміни до наказу, згідно яких ОСОБА_1 звільнена з посади 15 січня 2007 року.

Розділ VI Закону України "Про державну службу" (3723-12) передбачає підстави припинення державної служби. Зокрема, ст.30 зазначеного Закону передбачено крім загальних підстав, передбачених КЗпП України (322-08) , додаткові обов'язкові підстави припинення державної служби.

Відповідно до п.3 ст. 30 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється в разі досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби.

Згідно ст.23 Закону граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок, у разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п'ять років. У виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу.

З оглядом на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про те, що ст. 49-2 КЗпП України не може бути застосована в даних правовідносинах, оскільки зазначені правовідносини регулюються Законом України "Про державну службу" (3723-12)

Враховуючи те, що посилання позивача в касаційній скарзі на порушення судом норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом апеляційної інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивоване і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Донецького апеляційного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 224, 230 КАС України, колегія суддів -

Касаційну ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби Донецької області, третя особа: Державна виконавча служба у Калінінському районі м.Донецька про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.ст. 237 КАС України.