К-25738/06 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - 27.05.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області на постанову Господарського суду Донецької області від01.06.2006 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від04.07.2006 посправі№7/73а

за позовом Виробничого об’єднання шахтної геології та технічного буріння "Укрвуглегеологія"

до Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від30.09.2005 №0001342340/0, яким визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток за Іквартал2005року в сумі 827грн., винесеного на підставі Акту від26.09.2005 №111-23-3-33161800 про результати виїзної планової перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Димитрівською геологорозвідувальною експедицію виробничого об'єднання шахтної геології та технічного буріння "Укрвуглегеологія" за період з 01.01.2005 по 31.03.2005, де зазначено про порушення вимог пп.1.22 ст.1, ст.11, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у зв’язку із кредиторською заборгованістю перед постачальниками: Донецьким регіональним управлінням "Донецькгеологія" із30.11.2001; Красноармійською філією №3 АТЗТ АСМС із30.06.2004 (фактично із2000р.); ДВАТ "Шахта "Білозірська" із31.01.2002, оскільки у Ікварталі2005року не відкориговано суму валових витрат на суму цієї кредиторської заборгованості, для стягнення якої скінчився строк позовної давності, в розмірі 3307,43грн. як безповоротної фінансової допомоги, де відповідно до п.1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивач повинен зменшити суму валових витрат на цю суму.

Постановою Господарського суду Донецької області від01.06.2006 залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від04.07.2006 посправі№7/73а позов задоволено.

Обґрунтувавши рішення п.5.1 ст.5 пп.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", суди зазначили, що зазначеним Законом не передбачена норма, яка б зобов'язувала платника податку зменшувати або коригувати валові витрати на суми ТМЦ, віднесених ним до валових витрат по першій з подій (оприбуткування товару), у разі не оплати товарів у межах строку позовної давності.

При цьому судами визначено, що по закінченні строку давності по стягненню заборгованості відповідно до вимог зазначеного Закону позивачем сформовані та відображені у податковому обліку доходи на суму заборгованості, що не спростовується і відповідачем. Також судами зазначено, що ТМЦ були використані в господарській діяльності позивача. І тому суди дійшли висновку, що чинним законодавством не передбачена необхідність чи обов'язок платника податків проводити коригування валових витрат на суму заборгованості, по якій скінчився строк позовної давності.

Не погодившись із постановою Господарського суду Донецької області від01.06.2006 та ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від04.07.2006 посправі№7/73а відповідач (далі-ДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення, оскільки порушено норми матеріального право а саме: п.1.25, пп. 1.22.1 п.1.22 ст.1 п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1 ст.5 пп.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" так як "безповоротна фінансова допомога" - сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилась нестягнутою після закінчення терміну позовної давності.

З вищевикладеного скаржник робить висновок про те, що кредиторська заборгованість підприємства, по якій минув термін позовної давності є безповоротною фінансовою допомогою підприємства та підлягає включенню до складу валових доходів у повному обсязі з урахуванням ПДВ. Підприємством не була здійснена компенсація вартості товарів, які воно отримало фактично безоплатно, а тому і не вправі було відносити їхню вартість до валових витрат, бо їх вартість не відповідає визначенню валових витрат, наведених в п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав. В судовому засіданні проти скарги заперечив, повністю підтримавши судові рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як визначено п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від28.12.1994 №334/94-ВР в редакції Закону від22.05.1997№283/97-ВР (283/97-ВР) - валові витрати виробництва та обігу (далі— валові витрати)— сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. А згідно п.11.2.1 ст.11 цього Закону - датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Обґрунтувавши рішення наведеними п.5.1 ст.5 пп.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", суди зазначили, що зазначеним Законом не передбачена норма, яка б зобов'язувала платника податку зменшувати або коригувати валові витрати на суми ТМЦ, віднесених ним до валових витрат по першій з подій (оприбуткування товару), у разі не оплати товарів у межах строку позовної давності.

Таким чином необхідно погодитись із обґрунтуванням судових рішень нормою п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" із визначенням того, що не встановлює порядку ведення податкового обліку, а дає поняття валових витрат та їх складу.

З огляду на встановлене судами та враховуючи зазначене вище, суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів про те, що по закінченні строку давності по стягненню заборгованості відповідно до вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) позивачем сформовані та відображені у податковому обліку доходи на суму заборгованості, що не спростовується і відповідачем із врахуванням встановленого факту про те, що ТМЦ були використані в господарській діяльності позивача.

Відповідно постанова Господарського суду Донецької області від01.06.2006 та ухвала Донецького апеляційного господарського суду від04.07.2006 посправі№7/73а скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.