Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого

Цуркана М.I.,

суддів:

Амєліна С.Є.,

Ліпського Д.В.,

Мойсюка М.I.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до виконавчого комітету Городецької сільської ради Овруцького району Житомирської області, Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, Головного Управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації про стягнення невиплачених коштів, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову апеляційного суду Житомирської області від 6 грудня 2006 року

у с т а н о в и л а :

У листопаді 2005 року ОСОБА_1. звернулася в суд з позовом до виконавчого комітету Городецької сільської ради Овруцького району Житомирської області (далі - ВК Городецької СР Овруцького району Житомирської області), Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області (далі - УПСЗН Овруцької РДА Житомирської області), Головного Управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації (далі - ГУПСЗН Житомирської ОДА) про стягнення невиплачених коштів.

Зазначала, що є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи III категорії, проживає в населеному пункті віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення а тому, за правилами Закону України від 28 лютого 1991 року (796-12) №796ХII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі Закон №796ХII), має право на щомісячну грошову допомогу у зв"язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва.

Посилаючись на те, що всупереч згаданому Закону допомога провадились без застосування кратності до встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а в твердій сумі, то вважає, що має право на стягнення з ВК Городецької СР Овруцького району Житомирської області 1255 грн. заборгованості по щомісячній грошовій допомозі у зв"язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва з 1 червня 2004 року по 30 листопада 2005 року.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 13 квітня 2006 року позов задоволено.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 6 грудня 2006 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1., з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1. є потерпілою III категорії внаслідок Чорнобильської катастрофи, з квітня 2004 року проживає в АДРЕСА_1, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Також встановлено, що позивачка отримувала допомогу у зв"язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва з 1 червня 2004 року по 30 листопада 2005 року у розмірі 2,1 грн.

Задовольнивши вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що виплата, про яку йдеться в позові здійснювалась на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 (836-96-п) (далі - Постанова №836), тобто у розмірах, що не відповідають вимогам Закону №796ХII, а тому застосуванню підлягає закон, як акт вищої юридичної сили.

Скасувавши рішення і постановивши відмовити у позові, апеляційний суд зазначив, що позивачка одержувала передбачену Законом допомогу в розмірі визначеному Постановою №836 (836-96-п) , в межах видаткової частини бюджету, а тому будь яка заборгованість держави з цих виплат відсутня.

З висновками апеляційного суду погодитись не можна з таких підстав.

За змістом частини 1 статті 37 Закону №796ХII (796-12) (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадянам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення була передбачена виплата щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірах 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

У період, за який заявлені вимоги про стягнення допомоги, розміри мінімальної заробітної плати постійно змінювалися.

В той же час, розміри виплат були сталими і здійснювалися на підставі Постанови №836 (836-96-п) . Зокрема, підпунктом "д" пункту 1 Постанови розмір щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у зоні гарантованого добровільного відселення визначався у 210 тис. карбованців.

Суд апеляційної інстанції вважав, що застосуванню підлягає розмір виплат встановлений зазначеною Постановою.

Однак, Законом №796ХII (796-12) не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати суми допомог, встановлених Законом.

Більше того, частиною 1 статті 67 зазначеного Закону передбачено, що конкретні розміри всіх виплат підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Незважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати, розміри допомоги, передбаченої статтею 37 Закону №796ХII (796-12) залишались незмінними з 1996 року, тобто не відповідали розмірам встановленим цим Законом та іншими законами України.

Зміст законів України, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цих розмірів для реалізації положень статей 37, 39 Закону №796ХII (796-12) .

Таким чином, висновок апеляційного суду у частині необхідності здійснення виплат в розмірах визначених Постановою №836 (836-96-п) не грунтується на законі.

Разом з тим, задовольняючи позов, суд першої інстанції неповно дослідив і не проаналізував Закони України про Державний бюджет на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків, що направляються органам Пенсійного фонду України та управлінням Міністерства праці і соціального захисту населення для реалізації виплат потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Неповне з"ясування судами дійсних обставин справи та порушення норм матеріального права призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо законності і обгрунтованості.

Тому ухвалені рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Виходячи з наведеного, керуючись статтями 220, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 13 квітня 2006 року та постанову апеляційного суду Житомирської області від 6 грудня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України (2747-15) .