Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Брайка А.І., Шипуліної Т.М.

при секретарі Коваль Є.В.

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим

на ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.06.2006 р.

у справі № 2-28/3638-2006А господарського суду Автономної Республіки Крим

за позовом республіканського підприємства "Міжнародний аеропорт "Сімферополь"

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2006 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.06.2006 р., позов задоволено: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м, Сімферополі від 10.10.2005 р. № 0014172301/0 про визначення Авіаційно-технічній базі республіканського підприємства "Міжнародний аеропорт "Сімферополь"" податкового зобов’язання за платежем з податку на додану вартість у сумі 16974,00 грн., в тому числі 11316,00 грн. – основний платіж та 5658,00 грн. – штрафні санкції, накладені на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Судові рішення вмотивовані тим, що контролюючий орган безпідставно та в порушення пункту 4.1 ст. 4, пункту 11.4 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.ст. 1, 7 Закону України "Про систему оподаткування" визначив спірним податковим повідомленням-рішенням податкові зобов’язання за січень-березень 2005 року з операцій з поставки послуг з ремонту, виходячи з бази оподаткування, встановленої абзацом 12 ст. 9 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", а саме: з вартості поставлених послуг, не нижчої за фактичні витрати на їх надання.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Сімферополі просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій абзацу 12 ст. 9, пункту 31 ст. 73 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", пунктів 19,20,23 частини 1 ст. 2, пункту 6 ст. 38, пункту 3 частини 1 ст. 4, ст. 29 Бюджетного кодексу України, ст. 3 Закону України "Про систему оподаткування".

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення Авіаційно-технічній базі республіканського підприємства "Міжнародний аеропорт "Сімферополь"", зареєстрованій як самостійний платник податку на додану вартість, податкового зобов’язання за платежем з податку на додану вартість за січень – березень 2005 року у сумі 16974,00 грн., в тому числі 11316,00 грн. – основний платіж та 5658,00 грн. – штрафні санкції згідно спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 30.09.2005 р. № 867/23-1/25739025, про заниження платником бази оподаткування з операцій з поставки послуг з ремонту, оскільки така визначена з порушенням вимог абзацу 12 ст. 9, пункту 31 ст. 73 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", пункту 9 Положення / стандарту / бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 р. № 246 (z0751-99) , та пункту 11 Положення / стандарту / бухгалтерського обліку 16 "Витрати", ", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318 (z0027-00) .

Абзацом 12 ст. 9 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" встановлено, що на 2005 рік база оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами), але не нижче ніж фактичні витрати на їх виготовлення (придбання), з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається до ціни товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), а також суми відсотків, що сплачуються (нараховуються) ним за договорами товарного кредиту (товарної позики, розстрочки).

Пунктом 31 ст.73 цього Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з бюджетним законодавством зупинено на 2005 рік дію пункту 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість".

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) і деякі інші законодавчі акти України" від 25.03.2005 р. № 2505-ІУ статтю 9 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" викладено в новій редакції з виключенням абзацу 12, а також викладено в новій редакції пункт 4.1 ст. 4 закону України "Про податок на додану вартість".

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що закон про Державний бюджет України не може змінювати порядок оподаткування податком на додану вартість, до якого відноситься і визначення бази оподаткування, що прямо передбачено ст. 7 Закону України "Про систему оподаткування", а відповідні зміни до Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , як це вимагається пунктом 11.4 ст. 11 цього ж Закону, не вносились.

Відповідно до ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України.

Як зазначив Конституційний Суд України в пункті 3 рішення від 03.10.1997 р. № 4-зп / справа про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) /, звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце / пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 (v001p710-99) / справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів /.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України / далі – Кодекс/встановлено, що бюджет – план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Зі змісту пункту 3 частини 1 статті 4 Кодексу випливає, що нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні, є, зокрема, закон про Державний бюджет України.

Згідно з пунктом 19 частини 1 статті 2 Кодексу доходи бюджету – усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Закон про Державний бюджет України на поточний рік регулює бюджетні відносини, зокрема, у сфері наповнення бюджету через механізми справляння податків. Отже, дія зазначеного закону поширюється, у тому числі, і на податкові правовідносини, оскільки одним із джерел формування доходної частини Державного бюджету на поточний рік є податки, які справляються за встановленими ставками. Закон про Державний бюджет України на поточний рік передбачає розмір кожної доходної статті бюджету, зокрема шляхом визначення розміру податкових ставок, зупинення дії податкових зобов’язань для визначеного кола суб’єктів і звільнення окремих суб’єктів господарювання від сплати певних видів податків.

Таким чином, закон про Державний бюджет України встановлює, зокрема, основи регулювання податкових відносин у частині спрямування податків до Державного бюджету як елементу його доходної частини. Виходячи із зазначеного, цим Законом може зупинятися дія окремих положень податкових законів, вводитися податкові пільги та інше.

З огляду на це на період зупинення дії пункту 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" з 01.01.2005 р. по 31.03.2005 р. база оподаткування податком на додану вартість визначалась за правилами абзацу 12 ст. 9 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", як закону, дія якого поширюється і на податкові відносини.

А відтак у ДПІ у м. Сімферополі, донараховуючи податкові зобов’язання з податку на додану вартість з різниці, на яку собівартість наданих структурним підрозділом позивача послуг з ремонту перевищує договірну вартість цих послуг, відповідає вимогам абзацу 12 ст. 9 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", пункту 9 Положення /стандарту/ бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 р. № 246 (z0751-99) , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 р. за N 751/4044 (z0751-99) , та пункту 11 Положення / стандарту / бухгалтерського обліку 16 "Витрати", пункту 11 Положення / стандарту / бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318 (z0027-00) , зареєстровано в Міністерстві юстиції України19.01. 2000 р. за N 27/4248. Останніми, зокрема собівартість продукції / робіт, послуг / визначена як фактичні витрати на виготовлення продукції / робіт, послуг /.

Порушення судами першої та апеляційної інстанцій вище зазначених норм матеріального права, як таке, що призвело до прийняття неправильних судових рішень, відповідно до ст. 229 КАС України є підставою для скасування цих рішень з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з вище викладених мотивів.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим задовольнити.

Скасувати постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2006р. та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.06.2006 р.

В позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.