Колегія суддів

головуючого-судді Бутенка В.І.,

суддів: Панченка О.І., Мироненка О.В., Сороки М.О., Штульмана І.В.,

при секретарі: Мацюк Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження справу за касаційною скаргою підприємства "Пост-Арх" на рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 вересня 2003 року у справі за скаргою підприємства "Пост-Арх" на рішення заступника начальника Державної податкової інспекції м. Сімферополя від 16.01.2003 року №28/24-2, -

У лютому 2003 року директор підприємства "Пост-Арх" Судак Н.П. звернувся в порядку Глави 31-А ЦПК України 1963 (1501-06) року до суду зі скаргою, в якій просив визнати неправомірним та скасувати рішення заступника начальника Державної податкової інспекції м. Сімферополя від 16.01.2003 року №28/24-2 про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення податкового боргу.

В обґрунтування скарги вказував, що 20.06.2001 року підприємством "Пост-Арх" через обслуговуючий банк – КД АКБ "Україна" до держбюджету шляхом подачі платіжного документу була сплачена авансова сума єдиного податку в розмірі 15044,00 грн. Однак у зв’язку з неплатоспроможністю банку кошти до бюджету не надійшли.

16.01.2003 року суб’єктом оскарження було прийнято рішення №28/24-2 про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення податкового боргу.

Скаржник із вказаним рішенням не погодився, так як вважав свій обов’язок перед бюджетом виконаним, оскільки згідно п.22.4 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05 квітня 2001 року №2346-III при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 23 квітня 2003 року скаргу підприємства "Пост-Арх" було задоволено та скасовано спірне рішення податкового органу від 16.01.2003 року №28/24-2.

Рішенням апеляційного суду АР Крим від 10 вересня 2003 року задоволено апеляційну скаргу ДПІ у м. Сімферополі та скасовано рішення суду першої інстанції.

Постановлено нове рішення, яким у задоволенні скарги підприємства "Пост-Арх" було відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, підприємство "Пост-Арх" в особі його директора звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року в якій, посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду фактичним обставинам справи та порушення норм матеріального права, просило вказане рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 23 квітня 2003 року.

Листом Верховного Суду України від 15.11.2005 р. на підставі п.10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.06.2001 р. підприємством "Пост-Арх" через обслуговуючий банк – КД АКБ "Україна" платіжним дорученням №21 була сплачена авансова сума платежу з єдиного податку в розмірі 15044,00 грн. Вказане платіжне доручення містить відмітку банку про прийняття його до виконання.

Відповідно до пункту 1.30 статті 1 Закону України "Про платіжні системи те переказ грошей в Україні" платіжне доручення – розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Як зазначено вище, платіжні доручення оформлені належним чином та прийняті банківською установою, про що свідчать відмітки банку на платіжному дорученні.

Пунктом 22.4 статті 22 вказаного Закону встановлено, що при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Відповідно до ч.2 ст. 12 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 р. №1251-ХІІ банки та інші фінансово-кредитні установи виконують доручення платників податків і зборів (обов’язкових платежів) до Державного бюджету України і місцевих бюджетів у встановлений законами України термін.

Підпунктом 16.5.2. пункту 16.5 статті 16 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року №2181 визначено, що днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах, а підпунктом 16.5.1. встановлено, що платник податків, зборів (обов’язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Виходячи із вимог вказаних норм законодавства колегія суддів знаходить обґрунтованими висновки районного суду про те, що відповідальність за несвоєчасне перерахування податків до бюджету покладається саме на банк, який прийняв платежі до виконання і списав суми з розрахункового рахунку позивача, а не на платника, який своєчасно подав до банку платіжні документи.

Таким чином, суд першої інстанції вмотивовано визнав неправомірним рішення податкового органу щодо покладення відповідальності за невчасне перерахування коштів на платника та скасував його.

Однак, це законне і обґрунтоване рішення суду було помилково скасовано судом апеляційної інстанції, що відповідно до ст. 226 КАС України є підставою для його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу підприємства "Пост-Арх" – задовольнити.

Рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 вересня 2003 року – скасувати, а рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 23 квітня 2003 року – залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.