Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Конюшка К.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Рибченко А.О.

секретар судового засідання Меньшикова О.Я.

за участю позивача: ОСОБА_1

розглянувши касаційну скаргу Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області

на постанову Господарського суду Хмельницької області від 05.12.2005 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 23.03.2006 р.

у справі №20/238-НА

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

до Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, СПДОСОБА_1) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області (далі по тексту - відповідач, Шепетівська ОДПІ) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 29.03.2005 р. №0027141700/1444/4/1 та №0027141700/1444/5/1.

Постановою Господарського суду Хмельницької області від 05.12.2005 р., яку залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 23.03.2006 р. позовні вимоги СПД ОСОБА_1 задоволено. Визнано нечинними податкове повідомлення-рішення від 29.03.2005 р. №0027141700/1444/4/1 та податкове повідомлення-рішення від 29.03.2005 р.№0027141700/1444/5/1.

Шепетівська ОДПІ подала касаційну скаргу, в якій просить постанову Господарського суду Хмельницької області від 05.12.2005 р. та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 23.03.2006 р. скасувати, прийняти нове судове рішення, яким провадження у справі закрити, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга Шепетівської ОДПІ не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судам першої та апеляційної інстанції встановлено, що 29.03.2005 р. Шепетівською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення: №0027141700/1444/4/1, яким відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" позивачу визначено суму податкового зобов'язання у вигляді штрафної (фінансової) санкції у розмірі 225715,15 грн.; №0027151700/1444/5/1, яким відповідно до ст. 8 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" позивачу визначено суму податкового зобов'язання у вигляді штрафної (фінансової) санкції у розмірі 3840,00 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі акту "Про результати перевірки дотримання вимог податкового законодавства приватного підприємця ОСОБА_1, ідент. 2573002974" від 16.02.2005 р. №113/17-020/70 (далі по тексту -Акт перевірки).

Відповідно до Акту перевірки позивач в порушення ст. 1, п.1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" при продажу товарів проводив розрахунки готівковій формі без застосування реєстратора розрахункових операцій та в порушення ст.ст. 1, 3 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" проводив реалізацію макаронних виробів за готівкові кошти без придбання відповідного торгового патенту.

В частині висновків Акту перевірки щодо порушення позивачем ст. 1, п.1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Згідно п. 1 ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку - реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, реалізація продукції власного виробництва проводилась позивачем безпосередньо через касу підприємства шляхом внесення готівки в касу підприємства з оформленням відповідних прибуткових касових ордерів, в яких визначено найменування, кількість, ціна макаронних виробів, які підписані та засвідчені печаткою підприємця.

Відповідно до ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг як підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності так і фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, а отже позивачем правомірно при здійсненні реалізації продукції власного виробництва не застосовувався реєстратор розрахункових операцій.

В частині висновків Акту перевірки щодо порушення позивачем ст.ст. 1, 3 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" під пунктами продажу товарів у цьому Законі слід розуміти: магазини та інші торгові точки, які знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях або к частинах і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину; кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців; автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі; лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для торговельної діяльності місцях, крім лотків, прилавків, що надаються в оренду суб'єктам підприємницької діяльності - фізичним особам та знаходяться в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності; стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом; фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування; оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, які використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, СПДОСОБА_1 займається виробництвом та реалізацією макаронних виробів безпосередньо в місці виробництва продукції.

Таким чином, колегія суддів погоджується з думкою судів першої та апеляційної інстанції про, що Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (98/96-ВР) не встановлено необхідність придбання торгового патенту для товаровиробників, які реалізують власну продукцію оптовим покупцям безпосередньо в місці виробництва продукції.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визначення податковим органом у податковому повідомленні - рішенні суми застосованих штрафних (фінансових) санкцій саме сумою податкового зобов'язання позивачу не відповідає положенням преамбули, п. 1.2 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та ст. ст. 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування", аналіз яких дає підстави для висновку, що податкове зобов'язання стосується сфери сплати встановлених законами України податків, зборів (обов'язкових платежів).

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду Хмельницької області від 05.12.2005 р. та ухвали Житомирського апеляційного господарського суду від 23.03.2006 р. у справі №20/238-НА не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Хмельницької області від 05.12.2005 р. та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 23.03.2006 р. у справі №20/238-НА залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом місяця з дня відкриття таких обставин.