Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.I., Панченка О.I., Мироненка О.В., Сороки М.О., Штульмана I.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою голови парафіяльної ради Свято-Покровської релігійної громади Української Православної церкви ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Волинської області від 22 січня 2004 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії голови парафіяльної ради Свято-Покровської релігійної громади Української Православної церкви ОСОБА_2, -

встановила:

В грудні 2002 року ОСОБА_1. звернувся до суду в порядку Глави 31-А ЦПК України 1963 (1501-06) року зі скаргою на дії голови парафіяльної ради Свято-Покровської громади с. П'ятидні ОСОБА_2. покликаючись на те, що останній чинить йому перешкоди у відвідуванні храму, чим порушує його законні права на сповідування релігії. Просив визнати дії ОСОБА_2. неправомірними і зобов'язати його не чинити перешкод у відвідуванні храму.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останньою ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 26 червня 2003 року провадження у зазначеній справі було закрито у зв'язку з тим, що посада, яку обіймає ОСОБА_2., не відносить останнього до суб'єктів оскарження в розумінні Глави 31-А ЦПК України 1963 (1501-06) року.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 22 січня 2004 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1. та скасовано вищезазначену ухвалу суду першої інстанції, а справу направлено на новий розгляд.

Не погоджуючись із ухвалою апеляційного суду Волинської області від 22 січня 2004 року, ОСОБА_2. звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив вказане судове рішення скасувати та залишити в силі ухвалу Володимир-Волинського міського суду від 26 червня 2003 року.

Листом Верховного Суду України від 23.09.2005 р. (v0009700-05) на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду виходила з тих міркувань, що у відповідності з положеннями ст. 248-1 ЦПК України (в редакції 1963 (1501-06) року, чинній на момент розгляду справи) та ст. 55 Конституції України (254к/96-ВР) особа вправі звертатися до суду, якщо вважає, що діями службової особи порушено її права і свободи.

З такими висновками погоджується й колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходячи з наступного.Конституція України (254к/96-ВР) , закріпивши право людини і громадянина на судовий захист своїх прав і свобод, гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Главою 31-А ЦПК України (в редакції 1963 (1501-06) року) врегульовано право на звернення громадян із скаргою до суду, предмет судового оскарження, порядок звернення із скаргою і розгляд загальними судами скарг громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності як окремої групи адміністративно-правових відносин.

Так, відповідно до частини 3 статті 248-1 цієї глави до суб'єктів, рішення, дії або бездіяльність яких може бути оскаржено до суду, належать: органи державної виконавчої влади та їх службові особи; органи місцевого самоврядування та їх службові особи; керівники установ, організацій, підприємств і їх об'єднань незалежно від форм власності; керівні органи і керівники об'єднань громадян, а також службові особи, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов'язки або виконують такі обов'язки за спеціальними повноваженнями.

За таких обставин, суд першої інстанції безпідставно закрив провадження у справі на підставі п.1 ст. 227 ЦПК України 1963 (1501-06) року, оскільки цим самим громадянина було позбавлено права на судовий захист.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення законне і обгрунтоване, порушень норм процесуального права судом при розгляді цього спору допущено не було.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують та зводяться до незгоди з ними.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу голови парафіяльної ради Свято-Покровської релігійної громади Української Православної церкви ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Волинської області від 22 січня 2004 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .