Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.I., Панченка О.I., Мироненка О.В., Сороки М.О., Штульмана I.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради на постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 15 травня 2006 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради про стягнення разової грошової допомоги учаснику війни, -

встановила:

В січні 2006 року ОСОБА_1. звернулася до суду із зазначеним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради (далі - УПСЗН Шевченківської районної адміністрації, відповідач).

Вимоги обгрунтовувала тим, що відповідно до статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-ХII (3551-12) (далі - Закон № 3551) їй, як учаснику війни, щорічно до 5 травня має виплачуватися разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Проте, фактично такі виплати проводилися не в повному обсязі.

Просила стягнути з відповідача на її користь недоплачену допомогу за період 2003-2005 років у розмірі 1365,25 грн.

Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2006 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Запорізької області від 15 травня 2006 року, позовні вимоги ОСОБА_1. було задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивачки недоплачену щорічну грошову допомогу, як учаснику війни, за 2005 рік у розмірі 946,00 грн. В решті позову щодо стягнення допомоги за 2003, 2004 роки - відмовлено.

В касаційній скарзі УПСЗН Шевченківської районної адміністрації, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постановлені по справі судові рішення скасувати.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , судове рішення повинно бути законним та обгрунтованим.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1. є учасником війни, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1.

Згідно ст. 14 Закону №3551 (3551-12) учасники війни мають право на щорічну одноразову допомогу до 5 травня розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Право на отримання ОСОБА_1. грошової допомоги не оспорюється відповідачем.

Статтею 17-1 Закону №3551 (3551-12) передбачено, що виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюється органами праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

ОСОБА_1. було фактично виплачено відповідачем одноразову допомогу лише у 2005 році в розмірі 50 грн. виходячи з розміру такої допомоги, встановленої Законом України "Про держаний бюджет на 2005 рік".

Між тим, розмір мінімальної пенсії відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 23 грудня 2004 р. №2291-IV (2291-15) з 01.01.2005 року становив 332,00 грн.

Відповідно до статті 22 Конституції України (254к/96-ВР) , при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За таких обставин, суди правильно вказали на те, що разова допомога позивачу має бути виплачена у розмірі, передбаченому статтею 14 Закону №3551 (3551-12) .

При вирішенні справи суди повно та всебічно з'ясували обставини, зібраним у справі доказам надали належну правову оцінку.

Доводи касаційної скарги правильність висновків судів не спростовують.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Оскільки суди не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, то судові рішення слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради - залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 15 травня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .