Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Ліпського Д.В. - головуючий,

Амєліна С.Є. - суддя-доповідач,

Гуріна М.I.,

Кобилянського М.Г.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 лютого 2003 року та ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва від 16 травня 2003 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення посадової особи

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2002 року ОСОБА_1 звернувся в суд зі скаргою в порядку, передбаченому главою 31-А Цивільного-процесуального кодексу України 1963 (1501-06) року.

Зазначав, що перебував на службі в органах внутрішніх справ, зокрема з 01 січня 1997 року на посаді старшого інспектора ради Київської міської організації фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України.

Наказом заступника державного секретаря Міністерства внутрішніх справ України від 17 вересня 2002 року №931 його понижено в посаді.

Просив визнати незаконними дії заступника державного секретаря Міністерства внутрішніх справ України та скасувати вказаний наказ.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 лютого 2003 року, залишеним без змін ухвалою судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва від 16 травня 2003 року, в задоволенні скарги відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та постановити нове про задоволення позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ на посаді старшого інспектора ради Київської міської організації фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України, старшого інспектора-методиста відділу організаційно-масової роботи апарату управління Київської міської організації фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України.

25 грудня 2001 року у Державному комітеті молодіжної політики, спорту і туризму України зареєстровано подання першого заступника голови ради Київської міської організації фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України на присвоєння ОСОБА_1 почесного звання майстра спорту України з рукопашного бою. Подання підписано на підставі ксерокопій протоколу змагань першого туру чемпіонату Міністерства внутрішніх справ України з рукопашного бою за 18 квітня 2001 року, де прізвище переможця виправлено на прізвище ОСОБА_1.

Наказом першого заступника голови Центральної ради фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України від 06 червня 2002 року №70 о/с за фальсифікацію протоколів змагань чемпіонату Міністерства внутрішніх справ України з рукопашного бою ОСОБА_1 попереджено про неповну посадову відповідність.

Матеріали службової перевірки передані до УВБР ГУБОЗ Міністерства внутрішніх справ України, яким також проведено службову перевірку, за результатами якої наказом заступника державного секретаря Міністерства внутрішніх справ України від 17 вересня 2002 року №931 наказ першого заступника голови Центральної ради фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України від 06 червня 2002 року в частині, що стосувалася заявника скасовано за м'якістю та старшого інспектора-методиста відділу організаційно-масової роботи апарату управління Київської міської організації фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України ОСОБА_1 понижено в посаді

Відмовляючи в задоволенні позову районний суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, обгрунтовано виходив з того, що стягнення, яке застосовано до ОСОБА_1., відповідає тяжкості вчиненого проступку.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 15 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 29 липня 1991 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено перелік стягнень, які могли накладатися на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Статтею 21 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ Української РСР старшому начальнику було надано право скасувати, пом'якшити чи посилити дисциплінарне стягнення, накладене підлеглим йому начальником, якщо службовою перевіркою встановлено, що воно не відповідає тяжкості вчиненого проступку і ступеню провини.

Відповідно до частини 3 статті 45 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (114-91-п) , зниження в посаді в порядку дисциплінарного стягнення провадиться начальником, якому таке право надано Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ Української РСР.

Статтею 21 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ Української РСР визначено, що дисциплінарні стягнення у вигляді, зокрема, пониження в посаді накладаються тими начальниками, яким надано право прийняття до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння звання, нагородження нагрудним знаком.

При накладенні на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді пониження в посаді суб'єктом владних повноважень дотримано вимоги Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 (114-91-п) , Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ Української РСР, що затверджений Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 29 липня 1991 року.

Суб'єкт владних повноважень діяв в межах наданої компетенції відповідно до вимог законодавства та не порушив права та законні інтереси ОСОБА_1..

Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи ОСОБА_1 щодо відсутності підстав для накладення дисциплінарного стягнення суди попередніх інстанцій перевіряли і дали їм відповідну правову оцінку. Касаційний суд, враховуючи встановлені законом межі перегляду справи, не може вирішувати питання про достовірність доказів, що вказують на наявність дисциплінарного проступку.

Судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) підстав для їх скасування і ухвалення нового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 лютого 2003 року та ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва від 16 травня 2003 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.