Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Співака В.I.

суддів Білуги С.В.

Гаманка О.I.

Заїки М.М.

Загороднього А.Ф.

при секретарі Замезі Ю.I.

розглянувши в порядку письмово провадження касаційну скаргу Державного казначейства України на постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 14.07.2006 р. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 19.10.2006 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування, -

встановила:

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування за період з 21.11.1995 р. по в сумі 4 822,00 грн.

Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 14.07.2006 р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Міністерства фінансів України шляхом списання грошових коштів з розрахункового рахунку Головного управління Державного казначейства України компенсацію за невикористане службове обмундирування на користь ОСОБА_1 у розмірі 4822,00 грн.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 19.10.2006 р. судове рішення залишено без змін.

На зазначені рішення надійшла касаційна скарга Державного казначейства України, в якій ставиться питання про їх скасування та постановлення нового рішення про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування на користь позивача з Державної судової адміністрації, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, не вбачає порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права при прийнятті рішення, і тому вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін з наступних підстав.

Судами вірно встановлено, що ОСОБА_1 з 21.11.1995 р. і по даний час працює суддею.Конституцією України (254к/96-ВР) (ст. 130) передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Згадане положення має своєю метою закріплення конституційного принципу незалежності суддів, їх недоторканності та підкорення лише закону (ст.ст. 126, 129 Конституції України (254к/96-ВР) ).

Відповідно до частини 12 статті 44 Закону України "Про статус суддів" (2862-12) судді забезпечуються безплатним службовим обмундируванням за нормами, які визначаються Урядом України.

Матеріально-технічне забезпечення судів на підставі статті 19 Закону України "Про судоустрій" (3018-14) здійснюється Міністерством юстиції України. Для цього починаючи з 1994 року Міністерство фінансів України повинно було передбачати виділення бюджетних асигнувань на вказані цілі.

Норми забезпечення службовим обмундируванням суддів були передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 р. № 177 "Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України" (177-94-п) .

Положенням про порядок одержання, обміну, видачі та носіння службового обмундирування судді України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.04.1994 р. № 16/5 (z0099-94) , передбачався виплати грошової компенсації за невикористане службове обмундирування.

Згідно із пунктом 2.10 вказаного Положення, одяг, який не був виданий, відповідно до норм забезпечення з причин, незалежних від Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України, Міністерства юстиції України, суддям виплачувалась грошова компенсація вартості такого одягу і згідно із нормами зараховувалась у термін його носіння.

Крім того, слід враховувати те, що відповідно до пунктом 20 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій України" (3018-14) державна судова адміністрація утворюється до 1 січня 2003 року. До утворення державної судової адміністрації зберігається існуючий порядок організаційного забезпечення та фінансування діяльності судів. До 1 січня 2003 року фінансування і матеріально-технічне забезпечення місцевих та апеляційних судів здійснюються в обсязі, передбаченому Законом України "Про Державний бюджет України на 2002 рік" (2905-14) . Тобто, враховуючи викладене та згідно статті 19 Закону України "Про судоустрій" від 05.06.1981 р. (2022-10) № 2022 організаційне забезпечення діяльності судів, в тому числі і забезпечення суддів службовим обмундируванням у період до 1 січня 2003 року здійснювали Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції.

Державна судова адміністрація України щодо питань організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи не є правонаступником Міністерства юстиції України чи будь-якого іншого органу державної влади, то до неї не переходили матеріальні права і обов'язки по вказаних у даному позові правовідносинах, а, отже, Державна судова адміністрація України не може нести відповідальність за зобов'язаннями, які виникли до 1 січня 2003 року щодо заборгованості по виплаті компенсації за невикористане службове обмундирування.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі, суди обгрунтовано посилаються на статтю 44 Закону України "Про статус суддів" (2862-12) , постанову Кабінету Міністрів України "Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України" від 19.03.1994 р. № 177 (177-94-п) , Положення про порядок одержання, обліку, видачі та носіння службового обмундирування суддів України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.04.1994 р. № 16/5 (z0099-94) .

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, при вирішенні цієї справи, не допущено, правова оцінка обставин по справі дана вірно, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу підстав не має, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу Державного казначейства України залишити без задоволення, а постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 14.07.2006 р. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 19.10.2006 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.