Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів: Бутенка В.І.

Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

Горбатюка С.А.,

Панченка О.І.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за скаргою ОСОБА_1на дії Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - ДПІ),

У жовтні 2003 року ОСОБА_1. звернувся до суду зі скаргою на дії Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2004 року скаргу задоволено. Визнано дії ДПІ про перерахуванню прибуткового податку з доходів ОСОБА_1., отриманих ним у 2002 році в частині 3187, 42 грн., неправомірними. Повідомлення ДПІ № 00014517220/0 визнано недійсним. Рішення ДПІ від 21.08.2003 р. №1699/84/17-217 визнано недійсним.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2004 року апеляційну скаргу ДПІ на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2004 року повернуто скаржнику.

Ухвалою Печерського районного суду м Києва від 2 вересня 2004 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 4 листопада 2004 року апеляційну скаргу ДПІ на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2004 року залишено без розгляду.

У касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить судові рішення про залишення апеляційної скарги без розгляду скасувати.

Залишаючи апеляційну скаргу без розгляду, суд виходив з того, що відповідно до ч.4 ст. 292 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), чинного на час постановлення судових рішень у справі, скарги, подання, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд за заявою особи, що їх подала. Не знайде підстав для поновлення строку, про що постановлюється ухвала.

Судом встановлено, що апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення скаржник направив до суду 18.08.2004 року. У зазначеному клопотанні просив поновити вказаний строк з підстав несвоєчасного отримання копії оскаржуваного судового рішення.

Згідно аркушу Книги вихідної кореспонденції Печерського районного суду м. Києва на адресу скаржника було направлено копію ухвали Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2004 року у день її постановлення.

Висновок суду про те, що обставини, викладені скаржником у апеляційній скарзі не можна визнати за поважні причини пропуску строку апеляційного оскарження судового рішення, а тому вона підлягає залишенню без розгляду, відповідає фактичним обставинам справи.

З таким висновком погодився суд апеляційної інстанції і доводи касаційної скарги його не спростовують.

Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України (2747-15) ) підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для їх обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду м Києва від 2 вересня 2004 року і ухвалу апеляційного суду м. Києва від 4 листопада 2004 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, окрім як з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 236- 239 КАС України.