К-31823/06 Про визнання права на надбавку до пенсії як учаснику бойових дій та як інваліду війни - 21.05.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на постанову Приморського районного суду міста Одеси від 7 червня 2006 року та ухвалу судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 12 вересня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Одеського обласного військового комісаріату про визнання права на надбавку до пенсії як учаснику бойових дій та як інваліду війни 2 -ї групи, -

У лютому 2006 року представник позивача звернувся в суд з позовом про визнання права на надбавку до пенсії як учаснику бойових дій у розмірах: з 01.01.2000 р. - 323,84 грн., 01.01.2001 р.- 373,15 грн., 01.01.2002 р. - 402 грн., 01.01.2003 р. - 402 грн.; як інваліду війни 2 -ї групи з 01.01.2004 р. - 996,41 грн., 01.01.2005 р. 1162 грн..

Позовні вимоги позивач мотивував тим, що є пенсіонером із числа військовослужбовців і як учасник бойових має право на надбавку до пенсії в розмірі 150 відсотків мінімальної пенсії за віком, а як інвалід війни 2 -ї групи має право на надбавку в розмірі 350 відсотків, відповідачем йому нараховані

____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № К-31823/06 Доповідач: Леонтович К.Г.

надбавки до пенсії відповідно 24.93 грн., з 2003 р. - 29,87 грн. як учаснику бойових дій та як інваліду війни 69,69. грн., що не відповідає Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) .

Посилаючись на порушення пенсійних прав просив визнати право на надбавку до пенсії позивача за період з 2000 року по 2005 рік з урахуванням підвищення надбавки до пенсії за участь у бойових діях та як інваліда війни 2 -ї групи, яке обрахувати виходячи з розміру прожиткового мінімуму, що встановлений відповідними Законами України "Про затвердження прожиткового мінімуму" на певний рік та Законів України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) і "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , зобов'язати Одеський облвійськомат виплатити позивачу недоотримані суми по надбавках.

Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 7 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області від 12 вересня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та постановити нове про задоволення позову.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно рішень судів попередніх інстанцій в 2000 році позивачу призначена пенсія за вислугу років на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) з урахуванням його статусу учасника бойових дій. З 2004 р. позивачеві був наданий статус інваліда війни 2-ї групи з виплатою надбавки до пенсії в розмірі 69,69 грн.

Самолов Г.С. звернувся до суду з позовом про визнання права на надбавку до пенсії як учаснику бойових дій та як інваліду війни 2 -ї групи з тих мотивів, що відповідач здійснив йому перерахунок вказаних надбавок до пенсії в порушення Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , які повинен був нараховувати виходячи з затверджених законами сум прожиткового мінімуму за спірні роки, оскільки пенсія повинна бути не нижчою за прожитковий мінімум, а відповідач розрахунки по вказаних надбавках зробив всупереч наведеним законом у значно нижчих розмірах.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди виходили з тих обставин, що призначення та виплати надбавок до пенсії позивача регулюються ст. 25 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" та ст. 12, 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", які передбачають, що учасникам бойових дій пенсія або щомісячне грошове утримання підвищується у розмірі 150 відсотків мінімальної пенсії за віком, а інвалідам війни 2-ї групи - на 350 відсотків мінімальної пенсії за віком. При цьому суди посилалися на встановлення розміру мінімальної пенсії за віком постановами Кабінету Міністрів України №342 від 19.03.1996 р. (342-96-п) , № 831 від 26.07.1996 р. (831-96-п) , розмір якої складав відповідно вказаних постанов становив 16,62 грн. та постанову КМ України №1 від 03.01.2003 р., якою мінімальна пенсія за віком встановлена 19,91 грн.. З визначеного КМ України розміру мінімальної пенсії за віком нараховувалися ОСОБА_2 встановлені надбавки, з цих підстав суди прийшли до висновків, що позовні вимоги позивача безпідставні, оскільки вказані постанови КМ України не скасовані і повинні застосовуватися.

Однак, судова колегія Вищого адміністративного суду України не погоджується з наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Вирішуючи даний спір судами попередніх інстанцій не встановлені обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення позовних вимог. Так, судами не встановлено, коли та за яким законом позивачу призначалася пенсія, коли, з яких розрахунків та з яких коштів проводилися перерахунки пенсії як учаснику бойових дій та інваліду війни 2-ї групи.

Виходячи з того, що реалізація Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) здійснюється за рахунок державного бюджету судами попередніх інстанцій не встановлено чи були відповідні перерахунки бюджетних коштів та в яких розмірах на рахунки відповідача для виплати спірних пенсійних сум військовослужбовцям. Вирішуючи даний спір суди не встановили, виходячи із завдань ст. 2 КАС України, чи дії або рішення відповідача були у межах наданих йому повноважень. Судами не досліджено та не дано правової оцінки законодавчим актам, в тому числі, які визначають правосуб'єктність відповідача, його права та обов'язки у сфері публічних відносин.

Судами першої та апеляційної інстанції при розгляді позовних вимог не з'ясовані обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення та не дають можливості суду касаційної інстанції визначитися в правильності правової оцінки обставин у справі, що являється грубим порушенням ст.ст. 159, 195 КАС України.

При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанції порушені норми процесуального права, які призвели до необґрунтованого прийняття судових рішень і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 227 КАС України підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

За таких обставин доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанції спростовують, а касаційна скарга підлягає частковому задоволенню із скасуванням рішень судів першої і апеляційної інстанції та направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду міста Одеси від 7 червня 2006 року та ухвалу судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 12 вересня 2006 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.