К-30096/06 Про стягнення заборгованості з ПДВ - 21.05.2008 Прийняття

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2005р. позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 14625,04грн. бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за період з 01.04.1997 р. по 31.12.2000 р. та 5664 грн. процентів. Стягнуто з ДПІ у Снятинському районі 293грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічні послуги та 1567 грн. витрат за проведення судової експертизи.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2006р. змінено рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2005р. в частині застосування норм Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та застосовано при вирішенні справи № 13-8/3-15/332 норми п.п. 6, 7 Перехідних положень та ст.ст. 158, 159, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України. Викладено судове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2005 р. у формі постанови. В решті рішення залишено без змін.

ДПІ у Снятинському районі Івано-Франківської області подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення у справі. Посилається на порушення судами норм процесуального та матеріального права. Зазначає, що при повторному розгляді справи суди не дослідили, чи відображав платник в податкових деклараціях шлях відшкодування податку на додану вартість. Суд першої інстанції допустив порушення норм ст. 35 ГПК України та залишив поза увагою рішення господарського суду у справі № А-8/169, яким визнано законним факт визначення податковою перевіркою податкового зобов'язання з податку на додану вартість у результаті зменшення суми бюджетного відшкодування на 11982,00 грн. У порушення п. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України суд залишив поза увагою вирок Снятинського районного суду від 09.11.2001 р. у справі № 1-62, яким визнано ОСОБА_1 винним за ч. 2 ст. 177 Кримінального кодексу України. Представники податкової інспекції в судовому засіданні підтримали доводи касаційної скарги, зазначили, що відносно директора фермерського господарства постановлено вирок суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за наслідками господарської діяльності, селянським (фермерське) господарством ОСОБА_1 подано до ДПІ в Снятинському районі податкові декларації з податку на додану вартість за лютий 1998 року, вересень 1998 року, вересень 1999 року, грудень 1999 року, червень 2000 року, згідно із якими різниця між загальною сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту має від'ємне значення та становить 14 625,04 грн.

На день подання податкових декларацій позивача було зареєстровано як платника податку на додану вартість.

Оскільки СФГ ОСОБА_1 у четвертому кварталі 1998 року (попередній податковий період) не отримало 50 % загальної суми валового доходу підприємства від реалізації (продажу) сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, воно не є платником спеціального оподаткування податком на додану вартість та на нього не поширюються приписи, встановлені постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість, щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини" від 26.02.1999 року № 271 (271-99-п) .

Задовольняючи позов в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 14625,04грн. бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за період з 01.04.1997 р. по 31.12.2000 р. та 5664,00 грн. процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт правомірності віднесення позивачем відповідних сум до податкового кредиту підтверджується 43-ма податковими накладними, виданими особами, зареєстрованими платниками податку. Згідно висновку експерта сума бюджетного відшкодування документально підтверджується за період з 01.04.1997р. по 31.12.2000 р. відповідно до даних відображених у податкових деклараціях. Законодавством не встановлено позбавлення права платника на відшкодування з бюджету податку на додану вартість у зв'язку з відсутністю заяви щодо зміни порядку відшкодування податку на додану вартість та із зняттям з реєстрації як платника податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції не може повністю визнати обґрунтованими судові рішення судів попередніх інстанцій у зв'язку з тим, що останні не з'ясували повно та всебічно обставини у справі, які, у разі їх доведення, можуть вплинути на правильність вирішення даного спору.

Відповідно до п.п. 7.7.3. п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

Таким чином, відшкодування від'ємного значення, визначеного згідно з п.п.7.7.1 цієї статті, здійснюється на підставі даних тільки податкової декларації.

При цьому, законодавець надав платнику податку право прийняти рішення про повне або часткове зарахування суми бюджетного відшкодування в рахунок платежів з цього податку, яке відображається платником у податковій декларації, тобто фактично визначив ще один спосіб бюджетного відшкодування податку на додану вартість, який застосовується виключно за рішенням платника та у строки, визначені абз. 1 п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Отже, у разі прийняття платником податку такого рішення шляхом відображення його у податковій декларації, податковий орган зобов'язаний здійснити відшкодування сум податку на додану вартість шляхом зарахування суми відшкодування у рахунок платежів з податку на додану вартість.

Однак, у разі нездійснення бюджетного відшкодування шляхом зарахування сум у рахунок платежів у строки, визначені абз. 1 п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", така сума вважається бюджетною заборгованістю і платник не позбавлений права звернутися до суду за захистом свого порушеного права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість з вимогою про стягнення такої суми з Державного бюджету України на свою користь.

Якщо ж платником податку у податковій декларації взагалі не зазначено рішення про відшкодування суми податку на додану вартість шляхом перерахування на рахунок платника та не вказано іншого напряму відшкодування, необхідно вважати, що від'ємне значення має бути відшкодовано платнику податку виключно з Державного бюджету України, оскільки це прямо передбачено вимогами закону, а саме: п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Податкова інспекція наголошує на тому, що позивач у податкових деклараціях за спірний період визначав різні напрями відшкодування податку на додану вартість, однак судами попередніх інстанцій дане питання не з'ясовано та не надано цій обставині належної правової оцінки у розрізі вищенаведених положень законодавства. Суди мають встановити, чи було взагалі здійснено відшкодування податку на додану вартість у тих випадках, коли позивачем у деклараціях було зазначено рішення про інший шлях відшкодування податку на додану вартість, ніж перерахування грошових сум на його рахунок.

Суди попередніх інстанцій не перевірили та надали фактичної та правової оцінки доводам податкової інспекції про наявність вироку Снятинського районного суду від 09.11.2001 р. у справі № 1-62, яким ОСОБА_1 визнано винним за ч. 2 ст. 172 Кримінального кодексу України. Податкова інспекція наголошує на тому, що кримінальна справа ґрунтувалася на переданих податковою інспекцією матеріалах за результатами документальної перевірки, якою нібито встановлено неправомірність віднесення до податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 14625,04 грн.

З'ясування наведеної обставини має суттєве значення для справи, оскільки виходячи із приписів ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Допущені судами попередніх інстанцій вищевказані порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, який згідно із ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на викладене, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Снятинському районі Івано-Франківської області задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2005 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2006 р. скасувати, а справу направити до Господарського суду Івано-Франківської області на новий розгляд.