Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Фадєєвої Н.М., Бим М.Є., Харченка В.В., Чалого С.Я., Шкляр Л.Т.

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Одеської області від 06 лютого 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 03 квітня 2007 року у справі №31-8-11/380-06-10692А за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства "Янтарний" про стягнення штрафних санкцій, -

У жовтні 2006 року Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ВАТ "Янтарний" про стягнення штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2005 році.

Постановою господарського суду Одеської області від 06 лютого 2007 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 03 квітня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

В запереченнях на касаційну скаргу ВАТ "Янтарний" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення, як законні та обґрунтовані, без змін.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (надалі - Закон) - для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Штрафні санкції за нестворені робочі місця для інвалідів відповідно до п. 3 ст. 9 Бюджетного кодексу України відносяться до неподаткових надходжень доходів Державного бюджету України і за змістом п. 11 Порядку у разі їх несплати підприємствами в установлений термін - стягуються в примусовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до поданого відповідачем звіту форми №10—ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу станом на 2005 рік склала 220 осіб, а середньооблікова чисельність працюючих інвалідів на даному підприємстві - 2 особи, при нормативі встановленому в 9 осіб.

З довідки Тарутинського центру зайнятості від 26.07.2006р. №556 вбачається, що відповідач протягом 2005р. надавав звітність за формою 3-ПН (місячна) про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до пункту 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів визначено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда.

Частиною першою ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.

На підприємство Закон покладає обов'язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а ті, в свою чергу, зобов'язані направити підприємству на працевлаштування інвалідів.

Відповідно до вищезазначеного, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов'язок покладено на органи, перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про те, що відповідачем вжито всіх передбачених законодавством заходів по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році, а тому вірно визначено, що на останнього не може бути покладена відповідальність, передбачена ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушені норми процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову господарського суду Одеської області від 06 лютого 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 03 квітня 2007 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.