К-33795/06 Про скасування податкових повідомлень-рішень (податок з доходів фізичних осіб, податок на додану вартість - Текст документа

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ДПI у Московському районі м. Харкова на постанову господарського суду Харківської області від 21.08.2006 та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 25.09.2006

у справі №АС-13/297-06

за позовом ТОВ "Еллакс"

до ДПI у Московському районі м. Харкова

про скасування повідомлень-рішень

ТОВ "Еллакс" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до ДПI у Московському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.01.06. № 0000062310/0 та № 0000041702/0.

Постановою господарського суду Харківської області від 21.08.2006, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.09.2006 у справі №АС-13/297-06 позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В своїй скарзі просить скасувати зазначені рішення судів та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права, а саме пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) № 164/97ВР від 03.04.1997.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача було проведено планову виїзну перевірку позивача та складено акт перевірки від 17.01.06р. № 48/23/22701341, висновки якого вказують на наявність порушення позивачем відповідних вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) , що стало підставою для ухвалення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з яких вбачається, що відповідач встановив порушення позивачем приписів пп. 7.2.1, 7.2.6. п. 7.2. та пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та пп. г пп. 4.2.9. п. 4.2. ст. 4, пп. 6.3.2. пп. 6.3.3. п. 6.3. ст. 6, пп. 9.7.3. п. 9.7. ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) .

Податковим повідомленням-рішенням від 25.01.06р. №0000062310/0 відповідач визначив податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 174932,00 грн. та застосував штрафні санкції у сумі 87466,00 грн.

Згідно акту перевірки від 17.01.06р. № 48/23/22701341 (арк. 20-23) відповідача позивач порушив вимоги Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , а саме:

- пп. 7.2.1, 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 в частині неправомірного включення до складу податкового кредиту протягом 4 кварталу 2004 року та 9 місяців 2005 року податку на додану вартість у сумі 174525,00 грн. за податковими накладними, засвідченими факсимільними підписами, а також внаслідок відсутності в податковій накладній від 31.07.05, отриманій від ТОВ "Альфін", номеру податкової накладної та відсутності в податковій накладній від 31.08.05, отриманій від ТОВ "Оаннєс", місцезнаходження платника податків

- пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 в частині неправомірного включення до складу податкового кредиту у лютому 2005 року податку на додану вартість у сумі 409,00 грн. по операції з придбання мобільного телефону з аксесуарами.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" (168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Суми ПДВ, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

При цьому, в ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) вказано, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. п. 5.3-5.7 цієї статті.

В п. 8.2.1 ст. 8 цього ж Закону визначено, що під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Відповідно приписам п. 7.4.5 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" (168/97-ВР) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно матеріалів справи, у підприємства при розрахунку податкового кредиту за лютий 2005р. були в наявності належним чином оформлені податкові накладні по операції придбання телефону, що і було підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Що стосується неправомірного включення до складу податкового кредиту протягом 4 кварталу 2004 року та 9 місяців 2005 року податку на додану вартість у сумі 174525,00 грн. за податковими накладними, засвідченими факсимільними підписами, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що серед обов'язкових реквізитів податкової накладної, які встановлено пп. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , відсутня вимога щодо наявності у податковій накладній підпису, що унеможливлює звинувачення у відсутності підпису, що також підтверджується залученим до справи Висновком спеціаліста-економіста Харківського НДIСЕ ім. Заслуженого професора М.С. Бокаріуса від 16.02.06 № 1358.

Крім того в акті перевірки також вказано, що при перевірці питань дотримання підприємством вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) було виявлено порушення положень п. 6.3.2 ст. 6 Закону, пов'язані з тим, що у період січень-червень 2005р. були безпідставно надані робітникам податкові соціальні пільги у відсутності заяв, в т.ч. у місяці, в якому такі працівники припинили трудові відносини, що спричинило ненадходження до бюджету коштів в сумі 330,39 грн.

Відповідно ст. 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати). Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Пільга не застосовується до доходу, нарахованого до моменту отримання такої заяви, крім випадків, зазначених у п. 6.3.3 цієї статті. Проте ця ж норма містить положення стосовно того, що податкова соціальна пільга застосовується за місцем отримання платником податку основного доходу (визначеним у трудовій книжці) на дату набрання чинності цим пунктом, без подання заяви про застосування пільги.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку про те, що Закон передбачає застосування соціальної пільги як за заявою платника податку та і без подачі такої заяви.

Відповідачем в акті перевірки, не вказано яким чином були виявлені факти порушень і в яких документах первинного бухгалтерського обліку та податкової звітності вони відображені, як того вимагає Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства. Відтак, висновки відповідача в частині донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 330,39 грн. є неправомірними і недоведеними документально.

Відносно виявленого порушення у квітні та травні 2005р. вимог п. 6.3.3 ст. 6 Закону, пов'язані з тим, що підприємство не утримувало та не перераховувало податок з доходів осіб, які одночасно отримували доходи від підприємницької діяльності, що спричинило ненадходження до бюджету коштів в сумі 85,12 грн. та приписів п. 9.7.3 ст. 9 Закону у зв'язку з неутриманням та неперерахуванням податку з доходів осіб, які не мають трудових відносин з підприємством, але яким була виплачена матеріальна допомога, слід звернути увагу на те, що в акті перевірки не зазначено вказано стосовно якої самозайнятої особи було виявлено порушення, або хто з працюючих здійснював самостійну підприємницьку діяльність. В акті також відсутні дані про досліджені перевіряючими документи первинного бухгалтерського обліку з цього питання, що суперечить вищенаведеному Порядку.

Також в акті записано, що перевіряючими було виявлено порушення вимог п.4.2.9 ст. 4 Закону, пов'язане з тим, що підприємство не утримало та не перерахувало у лютому 2005р. податок з доходів фізичних осіб в розмірі 298,85 грн. при відшкодуванні робітнику за рахунок коштів підприємства вартості мобільного телефону "Sіemens", який не лічиться на балансі підприємства. Як підстава для даних висновків наведений авансовий звіт № 44 від 05.02.05р.< /span>

Як встановлено судами, висновки стосовно безпідставного включення витрат по оплаті вартості мобільного телефону до валових витрат за лютий 2005р., що пов'язано з висновками про необхідність включення їх сукупного доходу фізичної особи, зроблені при помилковому розумінні фактичних обставин і довільному тлумаченні норм чинного законодавства. Оскільки витрати на оплату мобільного телефону відносяться до валових витрат виробництва, то вони не повинні включатися в розрахунок зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб.

Отже з наведеного вбачається, що судами при вирішенні даної справи правильно застосовано положення Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , "Про податок з доходів фізичних осіб" тощо.

Згідно з частиною третьою статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки оскаржувані судові рішення постановлено судами з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу ДПI у Московському районі м. Харкова на постанову господарського суду Харківської області від 21.08.2006 та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 25.09.2006 у справі №АС-13/297-06 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220-1, 221,223,230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу ДПI у Московському районі м. Харкова відхилити.

Постанову господарського суду Харківської області від 21.08.2006 та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 25.09.2006 у справі №АС-13/297-06 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .