Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: Панченка О.Н.

суддів: Горбатюка С.А.

Мироненка О.В.

Смоковича М.І.

Чумаченко Т.А.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Комунального виробничого підприємства "Комсомольськтеплоенерго" на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14 серпня 2006 року у справі за позовом Комунального виробничого підприємства "Комсомольськтеплоенерго" до виконавчого комітету Комсомольської міської ради про визнання недійсним рішення, -

Комунальне виробниче підприємство "Комсомольськтеплоенерго" звернулось до суду з позовом до виконавчого комітету Комсомольської міської ради про визнання недійсним рішення № 236 від 19.11.1998 року "Про впровадження електронної системи збору комунальних платежів", яким комунальне виробниче підприємство "Комсомольськтеплоенерго" визначено виконавцем послуг з теплопостачання та гарячого водопостачання.

Постановою господарського суду Полтавської області від 30.03.2006 року позов задоволено частково. Скасовано рішення виконавчого комітету Комсомольської міської ради № 236 від 19.11.1998 року "Про впровадження електронної системи збору комунальних платежів" в частині визнання виконавцем послуг з теплопостачання та гарячого водопостачання Комунального виробничого підприємства "Комсомольськтеплоенерго".

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14 серпня 2006 року скасовано постанову господарського суду Полтавської області від 30 березня 2006 року в частині скасування рішення виконавчого комітету Комсомольської міської ради № 236 від 19.11.1998 року "Про впровадження електронної системи збору комунальних платежів" в частині визнання виконавцем послуг з теплопостачання та гарячого водопостачання Комунального виробничого підприємства "Комсомольськтеплоенерго". Прийнято нову постанову, якою комунальному виробничому підприємству "Комсомольськтеплоенерго" відмовлено в позові.

Не погоджуючись з постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14 серпня 2006 року, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи. Просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до підпункту 1 пункту "а" статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчого комітету міської ради належить управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

Згідно із вимогами пункту 4 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначення виконавця житлово-комунальних послуг здійснюється органами місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Статтею 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виробник послуг може бути їх виконавцем.

Відповідно до вимог частини 2 статті 22 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що виробник зобов'язаний: 1) укласти договір з виконавцем (споживачем) про умови надання житлово-комунальних послуг; 2) виробити житлово-комунальні послуги відповідно до умов договору, стандартів, нормативів, норм і правил; 3) проводити в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; 4) впроваджувати ресурсозберігаючі та новітні технології виробництва житлово-комунальних послуг; 5) здійснювати технологічний облік матеріальних та енергетичних ресурсів; 6) надавати в установленому порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо.

Статтею 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що у разі, якщо балансоутримувач не є виконавцем житлово-комунальних послуг, то він укладає договори на їх надання з іншим виконавцем.

Крім того, наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 25.04.2005 року № 60 затверджений Порядок визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді ( зареєстрований у Міністерстві юстиції України 19.05.2005 р. за № 541/10821 (z0541-05) ).

Відповідно до пункту 1.1. даного Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді, затвердженому органами місцевого самоврядування визначаються виконавці житлово-комунальних послуг в тому числі з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.

Відповідно до пункту 4.1 зазначеного Порядку виконавцем послуг з централізованого опалення, централізованого постачання холодної та гарячої води, централізованого водовідведення може бути виробник зазначених послуг, виконавець послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків чи інший суб’єкт

господарювання, з яким є домовленість про надання таких послуг, та який відповідає вимогам пункту 1.3 Порядку. Даним пунктом 1.3 передбачено, що виконавцем житлово-комунальних послуг може бути суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання відповідних житлово-комунальних послуг та який може забезпечити виконання обов'язків, визначених у ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Судами встановлено, що виконавчий комітет Комсомольської міської ради в межах своєї компетенції здійснює управління комунальним виробничим підприємством "Комсомольськтеплоенерго", яке перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Комсомольська.

Так, рішенням виконавчого комітету Комсомольської міської ради Полтавської області № 236 від 19.11.1998 року комунальне виробниче підприємство "Комсомольськтеплоенерго" визначено виконавцем послуг з теплопостачання та гарячого водопостачання.

У пунктах 2.1 та 2.2. Статуту позивача зазначено, що діяльність підприємства спрямована на надання споживачам послуг по теплопостачанню та гарячому водопостачанню, предметом діяльності підприємства є забезпечення опаленням та підігрівом холодної води для подальшої реалізації її у виді гарячої води споживачам на постачання теплової енергії та гарячої води.

Комунальне виробниче підприємство "Комсомольськтеплоенерго" створено на базі комунальної власності територіальної громади, і подібні підприємства, які б надавали аналогічні послуги відсутні.

Відповідно до пункту 2.1 рішення виконкому Комсомольської міської ради №236 від 19.11.1998 року питання обслуговування внутрішньобудинкових інженерних мереж теплопостачання вирішується договорами між позивачем та житлово-експлуатаційними підприємствами, які були укладені і діяли й на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що відповідач при прийнятті оскаржуваного позивачем рішення діяв відповідно до вимог чинного законодавства та вірно визначив виконавця житлово-комунальних послуг.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, який постановив ухвалу без порушення норм процесуального права, що зазначені у статтях 225- 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Комунального виробничого підприємства "Комсомольськтеплоенерго" залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14 серпня 2006 року по справі №8/82 за позовом Комунального виробничого підприємства "Комсомольськтеплоенерго" до виконавчого комітету Комсомольської міської ради про визнання недійсним рішення - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.