Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Суддів - Мироненка О.В.

Панченка О.І.

Горбатюка С.А.

Лиски Т.О.

Штульмана І.В.

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Городоцького районного суду Хмельницької області від 26 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 13 лютого 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького обласного військового комісаріату про визнання незаконним рішення комісії по визначенню статусу ветеранів війни при Хмельницькому ОВК про відмову у визнанні учасником бойових дій та спонукання визнати його учасником бойових дій,-

У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Хмельницького обласного військового комісаріату про визнання незаконним рішення комісії по визначенню статусу ветеранів війни при Хмельницькому ОВК про відмову у визнанні учасником бойових дій та спонукання визнати його учасником бойових дій. Зазначив, що був призваний із запасу на військову службу з 14 серпня 1968 року по 25 жовтня 1968 року де виконував спецзавдання в складі військової частини 16695 на території Чехословаччини - служив водієм та забезпечував зв'язок Хмельницької дивізії і штабу військ, супроводжуючи офіцера зв'язку і що факт його участі у військових діях підтверджено архівною довідкою від 01 червня 2006 року №3/127/406 та записом у військовому квитку. Проте, рішенням комісії по визначенню статусу ветеранів війни при Хмельницькому обласному військовому комісаріату відмовлено у визнанні його учасником бойових дій. Вважає таку відмову незаконною і просить визнати незаконним та скасувати рішення комісії по визначенню статусу ветеранів війни при Хмельницькому ОВК про відмову у визнанні учасником бойових дій та зобов'язати комісію визнати його учасником бойових дій.

Постановою Городоцького районного суду Хмельницької області від 26 грудня 2006 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення комісії по визначенню статусу ветеранів війни при Хмельницькому обласному військовому комісаріату від 17 серпня 2006 року про відмову ОСОБА_1у визнанні учасником бойових дій.

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 13 лютого 2007 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково, постанову суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1за рішенням Уряду колишнього СРСР був призваний з запасу на військову службу, яку проходив у Чехословаччині з 14 серпня 1968 року по 25 жовтня 1968 року і Чехословаччина постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 (63-94-п) включена в перелік держав, на території яких велись бойові дії. Проте в нині діючій редакції пункту 2 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" зазначено, що учасниками бойових дій визнаються працівники, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР працювали в державах, де в цей період велись бойові дії, якщо вони безпосередньо брали участь у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ (флоту).

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вірно встановив, що позивач не надав доказів про те, що безпосередньо брав участь у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності війська. Про участь ОСОБА_1 в бойових діях немає даних і в архівній довідці Центрального архіву Міноборони Росії.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, відмовляючи у задоволенні заяви, не порушив права позивача.

Розглядаючи справу суд апеляційної інстанції в межах позовних вимог правильно застосував норми процесуального закону, дав вірну правову оцінку обставинам та вирішив питання про достовірність доказів у справі.

З огляду на викладене, постановлене по справі судове рішення відповідає обставинам справи, наданим доказам та нормам матеріального і процесуального закону, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Городоцького районного суду Хмельницької області від 26 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 13 лютого 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.