Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Прудкій О.В.

розглянувши касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.12.2006 року

по справі № А36/263

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольська зернова компанія"

до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

У липні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікопольська зернова компанія" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування рішення про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0005052305/0/4458 від 09.02.200бр. про нарахування податку на додану вартість у сумі 216924,72 грн.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2006 року у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих мотивів, що податкові накладні, на підставі яких позивач включив до податкового кредиту 140636грн. у березні 2005 року були видані 16.02.2005р., тобто, надавали йому право на податковий кредит в іншому податковому періоді – січні. При цьому документів щодо отримання ним вказаних податкових накладних в березні позивачем не надано.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 04.12.2006 року скасував судове рішення місцевого господарського суду, позов задовольнив, визнавши недійсним спірне податкове повідомлення-рішення з підстав його неправомірності.

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.12.2006 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати, як незаконну, та залишити в силі постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2006 року, оскільки вважає її обґрунтованою та такою, що відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту № 115/23031337984 від 30.01.2006р. про результати позапланової документальної перевірки позивача з питання правильності визначення суми податку на додану вартість, заявленої до відшкодування з бюджету за березень 2005р. 09.02.2006 року Нікопольською ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення №0005052305/0/4458, яким ТОВ "Нікопольська зернова компанія" було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 216924,72грн., у тому числі: 144616,48грн. - основний платіж та 72308,24грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Проведеною перевіркою було встановлено, що в порушення п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97- ВР (далі - Закон № 168/97) підприємством занижено податок на додану вартість за березень 2005р. на суму 144616,48 грн. внаслідок завищення податкового кредиту за вказаний період.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, - у лютому 2005р. на підставі договорів купівлі-продажу від 16.02.05р. ТОВ "Нікопольська зернова компанія" придбало у ТОВ "ХімАгро" рухоме і нерухоме майно, транспортні засоби на загальну суму 867698,85 грн. (у тому числі ПДВ 144 616,48 грн.).

В лютому 2005р. товариство не віднесло суму ПДВ, сплачену в ціні придбання ТОВ "ХімАгро" (144 616,48 грн.) до складу податкового кредиту; включення зазначеної суми податку до складу податкового кредиту здійснено позивачем в березні 2005р.

Відповідач вважає, що віднесенням суми податку на додану вартість по придбаному майну та основних фондах в сумі 144616,48 грн. до складу податкового кредиту у березні 2005р. позивач порушив приписи п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 3акону № 168/97.

З оскаржуваного податкового повідомлення - рішення вбачається, що позивачем порядок формування податкового кредиту, який визначено п.п.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" порушено не було; підставою для нарахування податку та застосування штрафних (фінансових) санкцій явилося порушення позивачем п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 3акону № 168/97 передбачено, що у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту.

В силу зазначеної норми звернення зі скаргою на постачальника, який відмовився видати податкову накладну, або при порушенні постачальником порядку заповнення податкової накладної є саме правом отримувача товарів (послуг).

Оскільки, зазначеною нормою регламентується право платника на звернення до податкового органу з відповідною заявою, не використання позивачем прав, наданих йому Законом, не може являтися підставою для притягнення останнього до відповідальності.

Інших підстав в обґрунтування правомірності нарахування підприємству податку та застосування штрафних фінансових санкцій оспорюване податкове повідомлення-рішення не містить.

Як правильно зазначено апеляційним господарським судом, Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не містить заборони на включення сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) платником податку в минулих звітних періодах, до складу податкового кредиту майбутніх звітних періодів у разі отримання від постачальника належним чином оформленої податкової накладної.

За таких обставин донарахування позивачу податку на додану вартість за лютий 2005р. та застосування штрафних (фінансових) санкцій за вказаний період є неправомірним.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.12.2006 року по справі № А36/263 такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.12.2006 року залишити без змін.

Справу № А36/263 повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.