Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді Бутенка В.I.,

суддів: Панченка О.I., Горбатюка С.А., Сороки М.О., Штульмана I.В.,

при секретарі: Мацюк Т.С.,

за участю позивача ОСОБА_1.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Суворовському районі м. Одеси та Державної податкової адміністрації України про зобов'язання виключити інформацію з Державного реєстру та внесення до паспорту відмітки про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера, -

встановила:

У вересні 2005 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом в якому вказував, що визначений йому податковими органами ідентифікаційний код платника податків він не сприймає через релігійні переконання, але його прохання ДПI в Суворовському районі м. Одеси залишила без задоволення з посиланням на спільний наказ ДПА України і МВС України від 19 жовтня 2004 року №602/1226 "Про затвердження Порядку унесення відмітки до паспорту громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів".

У зв'язку з цим позивач просив суд зобов'язати ДПА України виключити ідентифікаційний код та всю інформацію про нього з Iнформаційного фонду Державного реєстру платників податків та інших обов'язкових платежів, визнати незаконною відмову ДПI в Суворовському районі м. Одеси щодо внесення відмітки до його паспорту про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номеру, зобов'язавши поставити таку відмітку та завіривши її підписом керівника й гербовою печаткою податкової інспекції.

Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_1. було задоволено та визнано неправомірною бездіяльність податкового органу. Зобов'язано ДПА України виключити інформацію з Державного реєстру, а ДПI Суворовського району м. Одеси - внести до паспорту позивача відмітку про наявність у нього права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера та здійснювати облік заявника, як платника податків та інших обов'язкових платежів, за раніше встановленими формами обліку.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2006 року задоволено апеляційну скаргу ДПI в Суворовському районі м. Одеси та скасовано постанову суду першої інстанції. Прийнято нове рішення, яким в позові ОСОБА_1. було відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить постановлене ним рішення скасувати та залишити в силі постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2005 року.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до спільного наказу ДПА України і МВС України від 19 жовтня 2004 року №602/1226 "Про затвердження Порядку унесення відмітки до паспорту громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів" внесення відміток і записів до паспорту здійснюються паспортною службою органу внутрішніх справ, а не органами державної податкової служби.

В касаційній скарзі ОСОБА_1. вказує, що в порушення вимог

ч.2 ст. 1 Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" (320/94-ВР) судом апеляційної інстанції застосовано положення Порядку унесення відмітки у паспорт громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів.

Проте зазначені доводи не узгоджуються з принципом закріпленим статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) частиною 2 якої визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії.

Так, відповідно до ч.2 ст. 1 Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів" (320/94-ВР) для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

На виконання вказаного положення Закону та згідно з Постановою ВР України від 26.06.1992 р. №2503-ХII (2503-12) "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та свідоцтва про народження" спільним Наказом ДПА України та МВС України від 19.10.2004 року № 602/1226 (z1345-04) було затверджено Порядок унесення відмітки у паспорт громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів (надалі - Порядок), який визначає механізм та процедуру внесення відмітки про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера до паспорта фізичної особи, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це орган державної податкової служби.

Пунктами 4 і 5 цього Порядку визначено, що фізична особа, яка відмовляється від ідентифікаційного номера, подає до органу внутрішніх справ за своїм місцем реєстрації довідку форми ВЗ та паспорт громадянина України, а посадова особа органу внутрішніх справ при зверненні громадянина за місцем його реєстрації щодо внесення відмітки до його паспорта розглядає цю довідку щодо повноти і правильності її заповнення та у відповідності пред'явленому паспорту і в разі відсутності невідповідностей вносить на 7-9 сторінку паспорта відмітку, зміст та форму якої наведено в додатку 4.

Отже, діючим законодавством визначено державний орган, який має вчинити відмітку в паспорті про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера - це орган внутрішніх справ.

Відповідно до ст. 19 Конституції України (254к/96-ВР) , правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи вбачається, що ДПI в Суворовському районі м. Одеси не відмовляла в ліквідації ідентифікаційного коду скаржниці, а лише рекомендувала їй діяти згідно із Порядком.

Така позиція відповідача грунтується на вищевказаних чинних нормативних актах, а відтак не може вважатися неправомірною.

Тому, в даному випадку, неможливо погодитись із твердженням ОСОБА_1. відносно неправомірності дій податкової інспекції, оскільки на момент вирішення справи набрав чинності спільний наказ ДПА України та МВС України від 19.10.2004 р. №602/1226 (z1345-04) , яким державний орган, що має вчинити відмітку в паспорті, визначено орган внутрішніх справ, а відтак висновки суду апеляційної інстанції в цій частині слід визнати обгрунтованими.

Проте скасовуючи постанову суду першої інстанції з мотивів порушення норм матеріального права, колегія суддів апеляційного суду не звернула уваги на процесуальні порушення, які тягнуть за собою безумовне скасування судового рішення.

Так, згідно з частиною 1 статті 24 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ) адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму) члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) та Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента України № 886 (886/2000) , ДПА України є центральним органом виконавчої влади.

Як видно з матеріалів справи, дана справа вирішена судом першої інстанції у складі одного судді.

Отже, справа розглянута і вирішена неповноважним складом суду.

Суд апеляційної інстанції на це порушення судом першої інстанції норми процесуального закону не звернув уваги.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 227 КАС України (2747-15) , судові рішенні обов'язково скасовуються з направленням справи на новий розгляд, якщо справу було розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

За таких обставин, підлягають скасуванню обидва рішення судів попередніх інстанцій, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати наведене, а також положення частини 6 статті 5 Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" (320/94-ВР) у відповідності до якого повноваження щодо надання та скасування ідентифікаційних номерів, присвоєних фізичним особам - платникам податків, належить до компетенції Головної державної податкової інспекції України (нині - Державна податкова адміністрація України, згідно Указу Президента України N 760/96 від 22.08.1996 р. "Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій" (760/96) ).

З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2006 року та постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2005 року - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статями 235 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .