колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.I., Ліпського Д.В., Кобилянського М.Г.,

при секретарі - Шевченко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Краснодонського міського управління праці та соціального захисту населення Луганської області про стягнення недонарахованої допомоги на оздоровлення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 17 грудня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 5 квітня 2005 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що в 1987 році він був призваний на військові збори та приймав участь в роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Відповідно до ст.. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) він повинен отримувати кожного року допомогу на оздоровлення в розмірі п"яти мінімальних заробітних плат. Незважаючи на це, відповідачем така допомога сплачується в розмірі 26 грн. 70 коп. Просив стягнути з відповідача не донараховану допомогу за період з 1996 року по 2003 рік в розмірі 7986 грн. 40 коп., виходячи з розміру мінімальної заробітної плати в розмірі 205 грн., встановленої з 1 грудня 2003 року.

Рішенням Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 17 грудня 2004 року в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 5 квітня 2005 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, а рішення Краснодонського міськрайонного суду від 17 грудня 2004 року залишено без змін.

Вказуючи на допущені, на його думку, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, скаржник просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також інвалідом 2-ої групи та на підставі ст.. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення.

Суди першої та апеляційної інстанцій, постановляючи рішення у цій справі, виходили з того, що застосуванню підлягає розмір виплат на оздоровлення, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , визначений в розмірі 26,70 грн.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна з наступних підстав.

Згідно зі статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) інвалідам другої групи, що стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачена щорічна виплата на оздоровлення в розмірі п"яти мінімальних заробітних плат.

Статтею 1 Закону України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003 рік" (372-15) від 26.12.2002 р. № 372-IV розмір мінімальної заробітної плати встановлений з 1 січня 2003 року у розмірі 185 грн. на місяць, а з 1 грудня 2003 року з урахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (380-15) від 25 листопада 2003 року N 1328-IV в розмірі 205 грн. Зі змісту статті 1 цього Закону не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми статті 48 Закону № 796-ХII (796-12) , а навпаки, статтею 2 Закону № 372-IV (372-15) передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України здійснювати застосування цих норм.

Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на оздоровлення, встановлений Законом.

Частиною 1 статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) було встановлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій (передбачених цим Законом) підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік" (1766-14) , до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, Кабінету Міністрів України доручено здійснювати перегляд цих норм виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 2000 рік.

Не дивлячись на те, що розмір мінімальної заробітної плати, який було встановлено на 2000 рік (118 гривень на місяць), залишився незмінним протягом 2001 року, виходячи з буквального змісту наведеної вище норми, слід зробити висновок, що право Кабінету Міністрів України здійснювати перегляд норм, у яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, не стосувалось 2001 року.

Окрім того, не можна погодитися з тим, що реальні можливості видаткової частини Державного бюджету у 1996 році, коли Кабінетом Міністрів України було встановлено розмір виплат на оздоровлення інвалідам другої групи, що стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, у сумі еквівалентній 26,70 грн., та у 2000 році і наступних роках були однаковими. Однак лише постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) було збільшено розмір такої допомоги, зокрема інвалідам другої групи - до 120 грн.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік" (2896-14) , яким з 1 січня 2002 року встановлено розмір мінімальної заробітної плати 140 гривень на місяць, а з 1 липня 2002 року - 165 гривень на місяць, до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, Кабінету Міністрів України доручалось здійснювати застосування цих норм виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 2002 рік.

Не дивлячись на те, що Верховною Радою України змін до статті 48 Закону України № 796-XII (796-12) , в якій для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, не внесено, Кабінетом Міністрів України ніякого врахування реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 2002 рік здійснено не було, оскільки розмір виплат на оздоровлення - 26,70 грн., встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 1996 року, змінений не був.

Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада України у 2006 році доповнила Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) статтею 71, в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону (Закон № 231-V від 5 жовтня 2006 року (231-16) ).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) , виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів. Верховною Радою України дія статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) протягом 2001-2004 років не призупинялась.

Встановлений у 1996 році постановою КМУ N 836 (836-96-п) розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалого часу не змінювався і не відповідав розміру, встановленому законами України. Зокрема розмір мінімальної заробітної плати відповідно до ст. 1 Закону N 372-IV (372-15) з 1 січня 2003 р. складав 185 грн. на місяць, який згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до Державного бюджету України зростав кожен наступний рік. До того ж зазначені закони не містили обмежень щодо застосування ст. 48 Закону N 796-XII (796-12) . Оскільки ні Верховна Рада України, ні КМУ надалі жодних рішень з цих питань не приймали, то з огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами під час вирішення цього спору застосуванню підлягає саме ст. 48 Закону N 796-XII (796-12) та ст. 1 Закону N 372-IV (372-15) , а не постанова КМУ N 836 (836-96-п) .

За таких обставин та з урахуванням вимог ст. 48 Закону N 796-XII (796-12) , Управління повинно було виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за зазначений період, відповідно до суми мінімальної заробітної плати на момент виникнення права на виплату.

Зважаючи на те, що судовими інстанціями неправильно застосовані норми матеріального права, однак при цьому суди не досліджували докази щодо реально отриманих позивачем сум щорічної допомоги за спірний період та розміри мінімальної заробітної плати, колегія суддів вважає за необхідне скасувати ухвалені в справі судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв'язку з чим скарга задовольняється частково.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 167 ч. 4, 210, 220, 222, 223 п.6, 227, 230, 231 КАС України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 17 грудня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 5 квітня 2005 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст..237 КАС України (2747-15) .