колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Ліпського Д.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.I., Кобилянського М.Г., Юрченка В.В.,

при секретарі - Шевченко Ю.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Сухової Н.I., представника третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції, третя особа - ОСОБА_3, про скасування рішення суб"єкта владних повноважень за касаційними скаргами Вищої ради юстиції та представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 ОСОБА_4 на постанову та окрему ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2007 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вищої ради юстиції, третя особа ОСОБА_3 про скасування рішення Вищої ради юстиції від 31 травня 2007 року № 432 про часткове скасування рішення Вищої ради юстиції від 27 травня 2004 року № 180 та поновлення повноважень ОСОБА_3 як члена Вищої ради юстиції.

Позовні вимоги ОСОБА_1 були мотивовані тим, що 27 травня 2004 року Вища рада юстиції прийняла рішення № 180, яким припинила повноваження деяких членів Вищої ради юстиції, у тому числі третьої особи ОСОБА_3 у зв'язку із закінченням шестирічного терміну перебування на цій посаді. Незважаючи на те, що на момент прийняття вказаного рішення ОСОБА_3 був призначений членом Вищої ради юстиції рішенням Всеукраїнського з'їзду представників вищих юридичних навчальних закладів та наукових установ від 23 жовтня 2003 року, він до виконання своїх повноважень не приступив, оскільки не склав присягу.

У зв'язку з припиненням повноважень члена Вищої ради юстиції ОСОБА_3 21 грудня 2005 року відбувся Всеукраїнський з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, на якому позивача ОСОБА_1 призначено членом Вищої ради юстиції замість ОСОБА_3

31 травня 2007 року Вища рада юстиції прийняла оспорюване рішення, яким скасувала своє попереднє рішення від 27 травня 2004 року в частині припинення повноважень ОСОБА_3 та поновила його повноваження як члена Вищої ради юстиції.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 вважає рішення Вищої ради юстиції від 31 травня 2007 року про поновлення повноважень ОСОБА_3 незаконним та таким, що порушує його права та законні інтереси, а тому просив його скасувати, посилаючись на те, що ОСОБА_3 після повторного призначення його на посаду члена Вищої ради юстиції присягу не склав, а тому не набув повноважень члена Вищої ради юстиції.

Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2007 року позов ОСОБА_1 було задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради юстиції №432 від 31 травня 2007року "Щодо повноважень ОСОБА_3", яким скасовано рішення Вищої ради юстиції від 27 травня 2004року № 180 в частині припинення повноважень члена Вищої ради юстиції ОСОБА_3 та поновлено повноваження ОСОБА_3 як члена Вищої ради юстиції.

Окремою ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2007 року постановлено про наведені факти відвертого тиску на суддів, виявлені під час розгляду справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції, третя особа ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради юстиції № 432 від 31 травня 2007року "Щодо повноважень ОСОБА_3" повідомити Раду суддів України для відповідного реагування. Про наведені факти порушення Конституції України (254к/96-ВР) Вищою радою юстиції повідомити Президента України.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2007 року апеляційні скарги представника відповідача Сухової Н. I. на постанову та окрему ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2007 року та апеляційні скарги представника третьої особи ОСОБА_4 на постанову та окрему ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2007 року залишено без задоволення, а постанову Личаківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2007 року та окрему ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2007 року - без змін.

Вказуючи на допущені, на думку Вищої ради юстиції та представника третьої особи, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, Вища рада юстиції просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд. Крім цього, Вища рада юстиції просить скасувати окрему ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2007 року. Представник ОСОБА_3 просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Вищої ради юстиції підлягає задоволенню частково, а касаційна скарга представника третьої особи задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_3 вперше був призначений членом Вищої ради юстиції 15 березня 1998 року на з'їзді адвокатів України. 23 жовтня 2003 року ОСОБА_3 був призначений членом Вищої ради юстиції на другий шестирічний термін вже Всеукраїнським з'їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Цим же з"їздом на другий термін був призначений членом Вищої ради юстиції Ківалов С.В., який 5 березня 2004 року склав присягу та приступив до виконання обов'язків члена Вищої ради юстиції.

Оскільки ОСОБА_3 після повторного призначення його членом Вищої ради юстиції присяги члена Вищої ради юстиції не склав, 27 травня 2004 року Вища рада юстиції прийняла рішення № 180, яким у зв"язку із закінченням строку, на який їх було призначено, припинила повноваження окремих членів Вищої ради юстиції, у тому числі і ОСОБА_3

31 травня 2007 року Вища рада юстиції прийняла рішення № 432 "Щодо повноважень ОСОБА_3", яким скасувала рішення Вищої ради юстиції від 27 травня 2004 року в частині припинення повноважень члена Вищої ради юстиції ОСОБА_3 та поновила його повноваження, як члена Вищої ради юстиції.

Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про Вищу раду юстиції" (22/98-ВР) член Вищої ради юстиції перед вступом на посаду, але не пізніше двох місяців з дня призначення, складає на засіданні Верховної Ради України присягу. Відмова скласти присягу має наслідком втрату членства у Вищій раді юстиції.

Аналізуючи зазначену правову норму, колегія суддів приходить до висновку, що член Вищої ради юстиції повинен складати присягу перед вступом на посаду кожен раз, незалежно від кількості призначень на посаду члена Вищої ради юстиції.

Аналогічне положення зазначено у статті 79 Конституції України (254к/96-ВР) щодо народних депутатів України відповідно до положень якої "перед вступом на посаду" народні депутати України складають перед Верховною Радою України присягу. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13 травня 1997 року у справі №1-ЗП зазначив, що виходячи з буквального тлумачення вказаних положень статті 79 Конституції України (254к/96-ВР) , народні депутати України мають складати присягу перед вступом на посаду, тобто перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, або ж, якщо народний депутат України обраний пізніше, то на одному з пленарних засідань чергової сесії Верховної Ради України даного скликання.

Статтею 104 Конституції України (254к/96-ВР) встановлено, що новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України.

Таким же чином і член Вищої ради юстиції повинен складати присягу перед вступом на посаду після кожного призначення на цю посаду, оскільки інше не визначено законом.

Iнші вимоги для прийняття присяги встановлені чинним законодавством, зокрема для суддів та державних службовців. Так, стаття 10 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року (2862-12) № 2862 передбачає, що "вперше призначений суддя в урочистій обстановці приймає присягу...".

Статтею 17 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року (3723-12) № 3723 визначено, що "громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають присягу...".

Тобто для суддів та державних службовців на відміну від народних депутатів України, Президента України, членів Вищої ради юстиції прийняття присяги вимагається лише при першому призначенні на посаду.

Повноваження ОСОБА_3 як члена Вищої ради юстиції були припинені відповідно до положень пункту 1 частини 1 та частини 2 статті 18 Закону України "Про Вищу раду юстиції" (22/98-ВР) рішенням Вищої ради юстиції від 27 травня 2004 року № 180 у зв"язку із закінченням шестирічного терміну повноважень, які він набув у зв"язку з призначенням його 15 березня 1998 року з"їздом адвокатів України членом Вищої ради юстиції.

Скасовуючи рішення Вищої ради юстиції від 27 травня 2004 року № 180 про припинення повноважень ОСОБА_3 як члена Вищої ради юстиції та поновлюючи ці повноваження, Вища рада юстиції вийшла за межі наданих їй Конституцією України (254к/96-ВР) та чинним законодавством повноважень, оскільки поновила повноваження ОСОБА_3 як члена Вищої ради юстиції, шестирічний строк яких після призначення ОСОБА_3 на цю посаду рішенням з"їзду адвокатів України від 15 березня 1998 року закінчився, чим фактично визнала повноваження ОСОБА_3 як члена Вищої ради юстиції, призначеного рішенням Всеукраїнського з'їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ від 23 жовтня 2003 року, без складання присяги перед вступом на посаду.

Визнання повноважень новопризначених членів Вищої ради юстиції ні Конституцією України (254к/96-ВР) , ні іншим чинним законодавством України до повноважень Вищої ради юстиції не віднесені.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди прийшли до обгрунтованого висновку про протиправність зазначеного рішення Вищої ради юстиції та наявність законних підстав для його скасування.

Представники Вищої ради юстиції та третьої особи у поданих касаційних скаргах зазначають, що позивач ОСОБА_1 станом на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій також не склав присягу та не набув повноважень члена Вищої ради юстиції, та що рішення Всеукраїнського з'їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ від 23 жовтня 2003 року про призначення ОСОБА_3 членом Вищої ради юстиції не скасовано.

Зазначені доводи не можуть бути прийняті судом, оскільки позивач ОСОБА_1 не заявляв позовних вимог про скасування рішення Всеукраїнського з'їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ від 23 жовтня 2003 року та про визнання за ним повноважень члена Вищої ради юстиції, тому ці обставини не були предметом судового розгляду, а суди першої та апеляційної інстанцій відповідно до положень частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) розглянули справу у межах позовних вимог. Підстав для виходу судами за межі позовних вимог у справі не вбачається.

Доводи касаційної скарги про необхідність залучення до участі у справі Верховної Ради України необгрунтовані, оскільки та обставина, що члени Вищої ради юстиції складають присягу на засіданні Верховної Ради України не свідчить про те, що рішення по справі будь-яким чином може вплинути на її права, свободи, інтереси або обов"язки, оскільки не йдеться про членів Вищої ради юстиції, призначених за квотою Верховної Ради України.

У поданих касаційних скаргах зазначається про безпідставність відхилення судом першої інстанції ухвалами від 31 серпня 2007 року та від 27 вересня 2007 року поданих представником відповідача заяв про відвід судді Гирича С.В., оскільки на той час у провадженні Вищої ради юстиції знаходились матеріали щодо притягнення судді Гирича С.В. до дисциплінарної відповідальності, у тому числі і щодо його звільнення з посади за порушення присяги.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 227 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції обов"язково скасовує судові рішення і направляє справу на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом обгрунтованою.

Відповідно до вимог статті 27 КАС України (2747-15) суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи, якщо є підстави для його відводу, перелік яких наведено у пунктах 1-3 частини 1 зазначеної статті.

Крім того, пунктом 4 частини 1 статті 27 КАС України (2747-15) передбачено, що суддя також не може брати участі у розгляді адміністративної справи і за наявності інших обставин, які можуть викликати сумнів у його неупередженості, однак конкретного і вичерпного переліку цих підстав не передбачено. Тобто, із змісту закону вбачається, що особа, яка заявляє відвід судді, має навести конкретні обставини, які можуть викликати сумнів у неупередженості судді.

Як вбачається з матеріалів справи представником відповідача двічі 31 серпня 2007 року та 27 вересня 2007 року подавались заяви про відвід судді Гирича С.В. з тих підстав, що на той час у провадженні Вищої ради юстиції знаходились матеріали щодо притягнення судді Гирича С.В. до дисциплінарної відповідальності, у тому числі і щодо його звільнення з посади за порушення присяги.

Ухвалами Личаківського районного суду м. Львова від 31 серпня 2007 року та від 27 вересня 2007 року у задоволенні відводу судді було відмовлено з тих підстав, що вказані обставини не є тими обставинами, які викликають сумнів у неупередженост і судді.

Аналіз змісту статті 27 КАС України (2747-15) у даному випадку не дає підстав для прийняття рішення про задоволення відводу, оскільки не встановлено і матеріалами справи не підтверджено обставин, які б дійсно викликали сумніви у неупередженості судді при розгляді цієї адміністративної справи, а той факт, що на той час у провадженні Вищої ради юстиції знаходились матеріали щодо притягнення судді Гирича С.В. до дисциплінарної відповідальності, у тому числі і щодо його звільнення з посади за порушення присяги не є обставиною, що свідчить про упередженість в діях судді.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч.3 ст.210 КАС України (2747-15) підставами касаційного оскарження є порушення судами норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до положень статті 166 КАС України (2747-15) суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

Суд першої інстанції, постановляючи окрему ухвалу про наведені факти відвертого тиску на суддів, виявлені під час розгляду справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції, третя особа ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради юстиції № 432 від 31 травня 2007року "Щодо повноважень ОСОБА_3" повідомити Раду суддів України для відповідного реагування, а про наведені факти порушення Конституції України (254к/96-ВР) Вищою радою юстиції повідомити Президента України, не зазначив, яких заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, необхідно вжити та чи вжиття таких заходів віднесено до компетенції тих суб"єктів владних повноважень, яким адресована окрема ухвала.

При цьому суд, вірно визначивши статус Президента України як гаранта Конституції, не врахував, що до повноважень Президента України, визначених виключно Конституцією України (254к/96-ВР) , не віднесено жодних повноважень щодо вжиття будь-яких заходів про усунення порушень, допущених Вищою радою юстиції.

Невідомо яких передбачених чинним законодавством заходів у місячний термін повинна вжити і Рада суддів України.

Таким чином, суд першої інстанції, постановляючи окрему ухвалу про порушення закону та надсилаючи її визначеним судом суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, не врахував, що у цих суб"єктів владних повноважень відсутні відповідні повноваження для належного виконання приписів окремої ухвали.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційних скарг щодо постанови Личаківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2007 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2007 року, а окрему ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2007 року скасувати.

Керуючись ст. ст.160 ч.3, 167 ч.4, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу Вищої ради юстиції України задовольнити частково, касаційну скаргу представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 ОСОБА_4 залишити без задоволення. Постанову Личаківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2007 року залишити без змін. Окрему ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 27 вересня 2007 року скасувати.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст..237 КАС України (2747-15) .