Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

головуючого-судді - Бутенка В.I.,

суддів: Горбатюка С.А.,

Панченка О.I.,

Сороки М.О.,

Штульмана I.В.,

при секретарі Єрку С.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Шульги В.Ф. та третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи - ОСОБА_3, Комунальне підприємство "Петрівське", про визнання незаконним рішення, -

в с т а н о в и л а :

У січні 2005 року ОСОБА_1. звернувся до суду із вказаним позовом.

В обгрунтування своїх вимог вказував, що він з 15 серпня 1989 року був прописаний та проживав разом із своєю матір'ю ОСОБА_4 і вітчимом ОСОБА_5 у двокімнатній квартирі двоквартирного будинку за адресою: Києво-Святошинський район,АДРЕСА_1

Зазначений будинок належав на праві власності комунальному госпрозрахунковому підприємству "Петрівське".

Після смерті у 1995 році матері та у 2001 році вітчима позивач 14 вересня 2001 року приватизував вказану квартиру і йому було видано свідоцтво про право власності на житло.

Восени 2003 року ОСОБА_1. звернувся до Петрівської сільської ради із заявою щодо передачі йому у власність земельної ділянки, на якій розташована належна йому частина будинку, однак в цьому було відмовлено з тих підстав, що вказана земельна ділянка вже була передана рішенням Петрівської сільської ради від 30.01.1998 року № 14/1 у власність його вітчиму ОСОБА_5.

Вважаючи, що ОСОБА_5. набув право власності на земельну ділянку без належних на те підстав, а також те, що зазначеним рішенням сільської ради порушуються його права, ОСОБА_1. просив визнати незаконним рішення Петрівської сільської ради від 30.01.1998 року № 14/1.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2005 року позов задоволено.

Постановою апеляційного суду Київської області від 13 листопада 2006 року це судове рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові ОСОБА_1. відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі постанову місцевого суду.

Третя особа ОСОБА_3. в запереченнях на цю касаційну скаргу посилається на необгрунтованість викладених в скарзі доводів і просить відмовити в її задоволенні.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи ОСОБА_1. у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідач при прийнятті ним оскарженого рішення діяв відповідно до положень чинного законодавства України.

Однак такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим.

Як було встановлено судом першої інстанції, з 15 серпня 1989 року позивач разом із своєю матір'ю ОСОБА_4. і вітчимом ОСОБА_5. був прописаний та проживав у двокімнатній квартирі двоквартирного будинку за адресою: Києво-Святошинський район,АДРЕСА_1

Зазначений будинок належав на праві власності комунальному госпрозрахунковому підприємству "Петрівське".

Рішенням Петрівської сільської ради від 30.01.1998 року № 14/1 у власність ОСОБА_5. передано земельну ділянку площею 0,162 га. для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: Києво-Святошинський район,АДРЕСА_1

Після смерті у 1995 році матері та у 2001 році вітчима позивач 14 вересня 2001 року приватизував вказану квартиру і йому було видано свідоцтво про право власності на житло.

Восени 2003 року ОСОБА_1. звернувся до Петрівської сільської ради із заявою щодо передачі йому у власність земельної ділянки, на якій розташована належна йому частина будинку, однак в цьому було відмовлено з тих підстав, що вказана земельна ділянка вже була передана зазначеним рішенням Петрівської сільської ради від 30.01.1998 року № 14/1 у власність його вітчиму ОСОБА_5.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 17 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 (561-12) року N 561-XII, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї.

В той же час, згідно п. 3 ч.5 ст. 17 цього ж Кодексу, передача у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки.

Таким чином, громадяни, які не мали в користуванні земельних ділянок, мали право отримати їх лише із земель запасу.

На час виникнення спірних правовідносин діяв Земельний кодекс України від 18 грудня 1990 (561-12) року N 561-XII, статтями 22, 23 якого встановлювалось, що право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Враховуючи викладене, районний суд дійшов правильного висновку про те, що спірна земельна ділянка ОСОБА_5. в порядку, передбаченому чинним на той час Земельним кодексом (2768-14) , не виділялась, у складі земель запасу Петрівської сільської ради не перебувала, а відтак у відповідності із наведеним визнав позовні вимоги ОСОБА_1. такими, що підлягають до задоволення.

Однак це законне і обгрунтоване судове рішення було помилково скасовано судом апеляційної інстанції, який не врахував, що в такому випадку порушуються права позивача, передбачені Земельним кодексом України (2768-14) .

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що судове рішення суду апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 226 КАС України (2747-15) підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 226, 230, 232 КАС України (2747-15) , колегія суддів -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову апеляційного суду Київської області від 13 листопада 2006 року скасувати, залишивши в силі постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2005 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України (2747-15) рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.