Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого

Цуркана М.I.,

суддів:

Гуріна М.I.,

Ліпського Д.В.,

Мойсюка М.I.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення коштів, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 8 серпня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 3 листопада 2006 року

у с т а н о в и л а :

У березні 2006 року ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області (далі - УПСЗН Овруцької РДА Житомирської області), Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - ДТГО "Південно-Західна залізниця") про стягнення коштів.

Зазначав, що є особою, потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи III категорії, проживає в населеному пункті віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, за правилами Закону України від 28 лютого 1991 року (796-12) №796ХII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі Закон №796ХII), має право на отримання щомісячної грошової допомоги у зв"язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та підсобного господарства та доплату за роботу на території радіоактивного забруднення.

Посилаючись на те, що всупереч згаданому Закону доплата та допомога провадились без застосування кратності до встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а в твердій сумі, то вважав, що має право на стягнення з ДТГО "Південно-Західна залізниця" 18920,40 грн. заборгованих коштів за період з 1 березня 2003 року по 31 грудня 2005 року.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 8 серпня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 3 листопада 2006 року в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1., з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1. є потерпілим III категорії внаслідок Чорнобильської катастрофи, з лютого 2003 року працює в Овруцькій дистанції колії Південно-Західної залізниці і з березня 2005 року проживає в АДРЕСА_1, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Також встановлено, що позивач отримував щомісячну допомогу у зв"язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та підсобного господарства з 1 березня 2003 року по 31 грудня 2005 року у розмірі 2,1 грн.

За місцем роботи йому щомісячно провадилась доплата по 10,5 грн., як працюючому на території радіоактивного забруднення.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходив з того, що виплати і компенсації про які йдеться в позові здійснювались на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) (далі - Постанову №836), в межах видаткової частини бюджету, а тому будь яка заборгованість держави з цих виплат відсутня.

З висновками судів погодитись не можна з наступних підстав.

За змістом частини 1 статті 37 Закону №796ХII (796-12) (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадянам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення була передбачена виплата щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірах 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Частиною 1 статті 39 цього Закону встановлено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, розмір якої у зоні гарантованого добровільного відселення становить дві мінімальні заробітні плати.

У період, за який заявлені вимоги про стягнення доплати і допомоги, розміри мінімальної заробітної плати постійно змінювалися.

В той же час, розміри допомоги і доплат були сталими і здійснювалися на підставі Постанови №836 (836-96-п) . Зокрема, підпунктом "д" пункту 1 Постанови розмір щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у зоні гарантованого добровільного відселення визначався у 210 тис. карбованців, а доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення - 1050 тис. карбованців (пункт 2 Постанови).

Суди вважали, що застосуванню підлягає розмір виплат встановлений зазначеною Постановою.

Однак, Законом №796ХII (796-12) не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати суми допомог і доплат, встановлених Законом.

Більше того, частиною 1 статті 67 зазначеного Закону передбачено, що конкретні розміри всіх виплат підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Незважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати, розміри допомог і доплат передбачених статтями 37, 39 Закону №796ХII (796-12) залишались незмінними з 1996 року, тобто не відповідали розмірам встановленим цим Законом та іншими законами України.

Зміст законів України, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цих розмірів для реалізації положень статей 37, 39 Закону №796ХII (796-12) .

Таким чином, висновок судів у частині необхідності здійснення виплат в розмірах визначених Постановою №836 (836-96-п) не грунтується на законі.

Разом з тим, відмовляючи в позові, суди неповно дослідили і не проаналізували Закони України про Державний бюджет на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків, що направляються органам Пенсійного фонду України та управлінням Міністерства праці і соціального захисту населення для реалізації виплат потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Неповне з"ясування судами дійсних обставин справи та порушення норм матеріального права призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо законності і обгрунтованості.

Тому ухвалені рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Виходячи з наведеного, керуючись статтями 220, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 8 серпня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 3 листопада 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України (2747-15) .