Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого

Цуркана М.I.,

суддів:

Гуріна М.I.,

Ліпського Д.В.,

Мойсюка М.I.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області, Обласного центру з нарахування і виплаті пенсій та допомог Головного Управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації про стягнення невиплачених коштів, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову апеляційного суду Житомирської області від 31 жовтня 2006 року

у с т а н о в и л а :

У серпні 2005 року ОСОБА_1. звернулася в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області (далі - УПСЗН Овруцької РДА Житомирської області), Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області (далі - УПФ України в Овруцькому районі Житомирської області), Обласного центру з нарахування і виплаті пенсій та допомог Головного Управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації (далі - ОЦНВПД ГУПСЗН Житомирської ОДА) про стягнення невиплачених коштів.

Зазначала, що є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи II категорії, проживає в населеному пункті віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, за правилами Закону України від 28 лютого 1991 року (796-12) №796ХII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі Закон №796ХII), має право на щомісячну грошову допомогу у зв"язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва, підвищення пенсії непрацюючим пенсіонерам та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Посилаючись на те, що всупереч згаданому Закону доплати провадились без застосування кратності до встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а в твердій сумі, то вважала, що має право на 19783,20 грн. заборгованих коштів за період з 1 серпня 2002 року по 1 серпня 2005 року.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 5 квітня 2006 року позов задоволено. Стягнуто з ОЦНВПД ГУПСЗН Житомирської ОДА на користь ОСОБА_1. допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва за період з 1 серпня 2002 року по 1 серпня 2005 року в сумі 2972 грн.

З УПФ України в Овруцькому районі Житомирської області стягнуто на користь ОСОБА_1. підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення за період з 1 серпня 2002 року по 1 серпня 2005 року в сумі 14860 грн. та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі, віднесеній до другої категорії в сумі 822,96 грн.

В задоволенні позовних вимог до УПСЗН Овруцької РДА Житомирської області відмовлено за безпідставністю.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 31 жовтня 2006 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасовано і ухвалено нове - про відмову в позові. В решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1., з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі постанову районного суду.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1. є потерпілою II категорії внаслідок Чорнобильської катастрофи, перебуває на обліку в УПФ України в Овруцькому районі Житомирської області і одержує пенсію за віком та з жовтня 1999 року проживає в АДРЕСА_1, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Також встановлено, що позивачка отримувала щомісячну допомогу у зв"язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва з 1 вересня 2000 року по 1 серпня 2005 року у розмірі 2,1 грн.

З 1 січня 2002 року по 1 серпня 2005 року її призначено і виплачено додаткову пенсію як потерпілій II категорії в розмірі 5,97 грн., а з 1 вересня 2000 року по 1 серпня 2005 року - 10,5 грн. доплати, як непрацюючій і проживаючій в зоні гарантованого добровільного відселення.

Задовольнивши вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що виплати і компенсації про які йдеться в позові здійснювались на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 (836-96-п) (далі - Постанова №836), тобто у розмірах, що не відповідають вимогам Закону №796ХII (796-12) , а тому застосуванню підлягає закон, як акт вищої юридичної сили.

Скасувавши рішення і постановивши відмовити у позові, апеляційний суд зазначив, що позивачка одержувала передбачені Законом виплати в розмірах визначених Постановою №836 (836-96-п) , в межах видаткової частини бюджету, а тому будь яка заборгованість держави з цих виплат відсутня.

З висновками апеляційного суду погодитись не можна з таких підстав.

За змістом частини 1 статті 37 Закону №796ХII (796-12) (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадянам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення була передбачена виплата щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірах 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статей 39, 51 цього Закону громадянам провадяться нарахування до пенсії, як непрацюючим і проживаючим в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі 2-х мінімальних заробітних плат та додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

У період, за який заявлені вимоги про стягнення виплат, розміри мінімальної заробітної плати постійно змінювалися.

В той же час, розміри допомоги, доплати і додаткової пенсії були сталими і здійснювалися на підставі Постанови №836 (836-96-п) . Зокрема, підпунктом "д" пункту 1 Постанови розмір щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у зоні гарантованого добровільного відселення визначався у 210 тис. карбованців, доплата до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зоні гарантованого добровільного відселення - 1050 тис. карбованців (пункт 2 Постанови), а для додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, віднесеним до II категорії - 597 тис. карбованців.

Суд апеляційної інстанції вважав, що застосуванню підлягає розмір виплат встановлений зазначеною Постановою.

Однак, Законом №796ХII (796-12) не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати суми виплат, встановлених Законом.

Більше того, частиною 1 статті 67 зазначеного Закону передбачено, що конкретні розміри всіх виплат підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Незважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати, розміри допомоги, доплати і додаткової пенсії, передбачених статтями 37, 39, 51 Закону №796ХII (796-12) залишались незмінними з 1996 року, тобто не відповідали розмірам встановленим цим Законом та іншими законами України.

Зміст законів України, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цих розмірів для реалізації положень статей 37, 39, 51 Закону №796ХII (796-12) .

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції у частині необхідності здійснення виплат в розмірах визначених Постановою №836 (836-96-п) не грунтується на законі.

Разом з тим, задовольняючи позов, суд першої інстанції неповно дослідив і не проаналізував Закони України про Державний бюджет на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків, що направляються органам Пенсійного фонду України та управлінням Міністерства праці і соціального захисту населення для реалізації виплат потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Неповне з"ясування судами дійсних обставин справи та порушення норм матеріального права призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо законності і обгрунтованості.

Тому ухвалені рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Виходячи з наведеного, керуючись статтями 220, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 5 квітня 2006 року та постанову апеляційного суду Житомирської області від 31 жовтня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України (2747-15) .