Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючий,

Гуріна М.I.,

Кобилянського М.Г.,

Ліпського Д.В.

Юрченка В.В.,

при секретарі Замезі Ю.I.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14 серпня 2006 року в справі за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2004 року суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним позовом, в якому просив визнати недійсним повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова від 01 жовтня 2004 року №0002211700/0/25114, яким визначено суму податкового зобов'язання по прибутковому податку на доходи від підприємницької діяльності - 608 871,92 грн.

Постановою Господарського суду Львівської області від 24 березня 2006 року позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14 серпня 2006 року скасовано рішення суду першої інстанції та в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки дотримання вимог законодавства про оподаткування суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 за період з 01 січня 2002 року по 31 грудня 2003 року, яка проводилася Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Львова складено акт від 28 вересня 2004 року №17-2/191, в якому вказувалося на порушення вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та занижений податок на прибуток".

За висновками перевірки позивачем до складу валових витрат неправомірно віднесені витрати на послуги перевезення вантажу постачальниками, які не підтверджені товарно-транспортними накладними та подорожними листами вантажного автомобіля. А згідно з пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 (z0128-98) , товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, призначеним для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку їх на шляху переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку.

Серед первинних документів, а саме договорів, рахунків на оплату, накладних, квитанцій до прибуткових касових ордерів, актів виконаних робіт не міститися документів на оплату транспортних послуг.

На підставі акту податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова від 01 жовтня 2004 року №0002211700/0/25114 визначено суму податкового зобов'язання по прибутковому податку на доходи від підприємницької діяльності - 608 871,92 грн.

Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що у 2002-2003 роках не було нормативно-правового акта, яким би була затверджена форма товарно-транспортної накладної та подорожнього листа. Тому через відсутність у суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 товарно-транспортних накладних та подорожніх листів як підтвердження набуття права власності на товар та отримання транспортних послуг відповідач безпідставно донарахував йому прибутковий податок за 2002 рік.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що позивач не надав документів, які б підтверджували оплату транспортних послуг. Тому податкове повідомлення-рішення відповідає вимогам законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 (z0128-98) , на які посилався відповідач в акті, визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Тому вказані Правила не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Оскільки правила ведення податкового обліку з податку на прибуток законодавством окремо не визначені, до уваги береться загальна вимога відповідності податкового обліку - бухгалтерському, ведення якого передбачає обов'язкову наявність первинних документів, що підтверджують ту чи іншу господарську операцію.

Визначення "Первинний документ" наведено у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність" (996-14) : це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з пунктом 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Фактичне виконання послуг зазначений акт може підтверджувати у бухгалтерському обліку за умови виконання наведених вище умов.

Документи, які б відповідали вимогам підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) і згідно з якими віднесено до складу валових витрат витрати на оплату транспортних послуг, позивач не надав, тому відповідач правомірно визначив суму податкового зобов'язання платника податків.

Суб'єкт владних повноважень діяв відповідно до вимог законодавства в межах наданої компетенції і не порушив права та законні інтереси позивача.

Рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 226 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) підстав для його скасування та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14 серпня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.