Амєліна С.Є. - головуючий,

Гуріна М.I.,

Кобилянського М.Г.,

Мойсюка М.I.,

Юрченка В.В.,

при секретарі Замезі Ю.I.,

з участю представника закритого акціонерного товариства "АТ Каргілл" Бужора Андрія Михайловича, представника Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Українець Тетяни Сергіївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою закритого акціонерного товариства "АТ Каргілл" на постанову Господарського суду міста Києва від 12 квітня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 09 серпня 2006 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства "АТ Каргілл" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а :

У січні 2006 року закрите акціонерне товариство "АТ Каргілл" звернулося в суд з вказаним адміністративним позовом.

Просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 01 серпня 2005 року №0000030237/0 та від 20 січня 2006 року №0001712311/3, якими згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , підпунктів 7.4.1 й 7.4.5 пункту 7.4 та підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) позивачу визначено податкове зобов'язання по сплаті податку на додану вартість у сумі 10 302 грн., з них основний платіж - 6 868 грн. та штрафні санкції - 3 434 грн.

Постановою Господарського суду міста Києва від 12 квітня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09 серпня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 жовтня 2003 року між ЗАТ "АТ Каргілл" (покупець) та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (продавець) укладено договір купівлі-продажу №СVP-24557, згідно з яким позивач зобов'язався придбати насіння соняшника у кількості 40 тонн загальною вартістю 41 200,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 6 686,67 грн.

ЗАТ "АТ Каргілл" за отриманий товар сплачено 41 200,00 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 6 686,67 грн., на сплачену суму сформовано податковий кредит на суму 6 686,67 грн.

За вказану операцію суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 позивачу видано податкову накладну від 07 жовтня 2003 року №100 на суму 41 200 грн., в тому числі податок на додану вартість 6 686,67 грн.

Декларація з податку на додану вартість за жовтень 2003 року суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 не подана. Таким чином, податок на додану вартість у розмірі 6 867,67 грн. продавцем у складі податкових зобов'язань з податку на додану вартість не відображений, податок до бюджету не сплачений. Тобто, податковий кредит позивача не підтверджується податковими зобов'язаннями продавця.

Рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 02 серпня 2004 року визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 та свідоцтво про реєстрацію його як платника податку на додану вартість від 07 травня 2003 року НОМЕР_1 з моменту реєстрації. Вказаним рішенням скасовано державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, як суб'єкта підприємницької діяльності. Вказаним рішенням встановлено, що суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 зареєстрований на підставну особу, оскільки громадянин ОСОБА_1 помер ще IНФОРМАЦIЯ_1. Рішення суду набуло законної сили 03 вересня 2004 року.

За результатами додаткової позапланової невиїзної документальної перевірки правильності обчислення та достовірності заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість ЗАТ "АТ Каргілл" за період з 01 жовтня 2003 року по 31 жовтня 2003 року, яка проводилася ДПI у Печерському районі міста Києва, складено акт від 29 липня 2005 року №43/23-713/20010397, в якому вказувалося на порушення підпунктів 7.4.1 й 7.4.5 пункту 7.4 та підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

На підставі акту ДПI у Печерському районі міста Києва прийнято повідомлення-рішення від 01 серпня 2005 року № 0000030237/0, яким визначено податкове зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в сумі 10 302 грн., з них основний платіж - 6 868 грн. та штрафні санкції - 3 434 грн.

В межах процедури адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, про що за результатами розгляду скарг позивача прийняті рішення: Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва рішення від 26 серпня 2005 року №24153/10/25-011, Державною податковою адміністрацією у місті Києві від 27 жовтня 2005 року №7404/7/25-014 та Державною податковою адміністрацією України від 28 грудня 2005 року №25968/7/25-0515.

У зв'язку з цим ДПI у Печерському районі міста Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 січня 2006 року №0001712311/3, яке за змістом повністю співпадає з податковим повідомленням-рішенням 01 серпня 2005 року №0000030237/0.

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій виходили з рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 02 серпня 2004 року, яким з 07 травня 2003 року скасовано державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 та свідоцтва про реєстрацію його як платника податку на додану вартість.

Суди посилалися на те, що в момент видачі позивачу податкової накладної контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість і не мав права на складання податкових накладних. Право платника податку - покупця на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов'язком платника податку - продавця утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку. Оскільки податковий кредит ЗАТ "АТ Каргілл" не підтверджується податковими зобов'язаннями продавця, тому суб'єкт владних повноважень правомірно визначив позивачу податкове зобов'язання по сплаті податку на додану вартість.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Виходячи з наведених норм права у суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 як продавця податкові зобов'язання по сплаті податку на додану вартість виникли з дати зарахування на його банківський рахунок коштів, які були перераховані позивачем як оплата за товар.

Відповідно до підпунктів 7.4.1. й 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до підпункту 7.5.1. пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Позивач перерахував продавцю належну суму коштів за договором купівлі-продажу та отримав відповідну податкову накладну.

Тому у ЗАТ "АТ Каргілл" були підстави для віднесення до податкового кредиту у жовтні 2004 року суми податку на додану вартість у розмірі 6 867,67 грн. на підставі податкової накладної від 07 жовтня 2003 року №100.

Суди не приймаючи до уваги наведені норми права послалися на рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 02 серпня 2004 року про визнання недійсними установчих документів контрагента позивача та свідоцтва платника податку на додану вартість, в той же час не врахували наступне.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України (436-15) учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до частини 2 статті 18 зазначеного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Факт порушення контрагентом платника податків своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необгрунтованість заявленої платником податку податкової вимоги, якщо податковий орган доведе, що платник податків діяв без належної обачності й обережності і йому повинно було бути відомо про порушення, які допускалися контрагентами.

Суди, в свою чергу, не перевірили чи перебував суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 на момент здійснення з позивачем господарських операцій в Єдиному державному реєстрі, а також чи був позивач обізнаний про обставини державної реєстрації його контрагента, здійснення господарської діяльності останнім, сплати ним податків, оскільки чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів по угодах.

Вказані обставини у встановленому законом порядку не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

Порушення вимог законодавства, що допущені судами попередніх інстанцій, є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "АТ Каргілл" задовольнити частково.

Постанову Господарського суду міста Києва від 12 квітня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 09 серпня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.