К-25394/06 Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, якими визначено суму податкового зобов’язання - 15.05.2008 Прийняття

Приватний інженерно-сервісний центр "Кварк" (далі по тексту – позивач, ПІСЦ "Кварк") звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Суми (далі по тексту – відповідач, ДПІ у м. Суми) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 16.11.2005 р. №0002372302/0/51827, від 09.12.2005 р. №0002372302/1/51827 та від 03.02.2006 р. №000372302/3/51827, якими позивачу визначено суму податкового зобов’язання у розмірі 56601,00 грн., у тому числі 37734,00 грн. основного платежу та 18867,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Сумської області від 17.04.2006 р., яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду України від 21.06.2006 р., у задоволенні позовних вимог ПІСЦ "Кварк" відмовлено.

ПІСЦ "Кварк" подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Господарського суду Сумської області від 17.04.2006 р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2006 р. скасувати, справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга ПІСЦ "Кварк" підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що суми податку на додану вартість не підлягають включенню до податкового кредиту, оскільки підтверджені податковими накладними заповненими з порушенням вимог чинного законодавства. Позивач, одержавши від продавця неправильно оформлені податкові накладні, не звертався до органу податкової служби із заявою у порядку, передбаченому пп. 7.2.6 п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що обумовлює неправомірність включення підприємством до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими накладними.

Проте, Вищий адміністративний суд України не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені ДПІ у м. Суми в результаті перевірки позивача, не роблять ці накладні недійсними, не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Ці накладні є підставою для висновку суду, зробленого в результаті оцінки всіх доказів у відповідності з вимогами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, про можливість ідентифікації контрагентів позивача, про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що недотримання позивачем порядку, встановленого п. п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення відповідача, так як згідно з абз. 2 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту.

Судам попередніх інстанцій необхідно встановити достовірність підтвердження фактичності здійснення позивачем господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум, а отже і правомірність віднесення сум податку до податкового кредиту за спірними накладними.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Згідно зі ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права можуть призвести до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, постанова Господарського суду Сумської області від 17.04.2006 р. та ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2006р. підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам врахувавши вищевикладене необхідно всебічно і повно перевірити обставини у справі, проаналізувати їх та інші докази, що містяться в матеріалах справи, визначитися щодо належних способів доказування і прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Приватного інженерно-сервісного центру "Кварк" задовольнити.

Постанову Господарського суду Сумської області від 17.04.2006 р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2006р. у справі №АС-16/126-06 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом місяця з дня відкриття таких обставин.