Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.

при секретарі: Прудкій О.В.

розглянувши касаційну скаргу: Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси

на постанову господарського суду Одеської області від 23 червня 2006р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2006р.

у справі № 14/120-06-3233А

за позовом Приватного виробничо-торгового підприємства "Екстра"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Приморському районі м.Одеси

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

У березні 2006р. позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог від 02.03.2006р. поставлено питання про скасування рішення СДПІ у Приморському районі м.Одеси №0000782360/0 від 20.02.2006р. про стягнення з позивача фінансових санкцій і розмірі 1226,00грн..

Позовні вимоги мотивовано тим, що висновки податкового органу про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат понесені підприємством витрати за послуги зв’язку не відповідають дійсним обставинам справи, а прийняте на підставі вказаних висновків оскаржуване податкове повідомлення-рішення є неправомірним.

Постановою господарського суду Одеської області від 23 червня 2006р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2006р., позовні вимоги було задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки витрати на телефонні розмови пов’язані з господарською діяльністю позивача, то позивач мав право у відповідності з п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" суми ПДВ, сплачені у зв’язку з придбанням зазначених послуг, включити до сум податкового кредиту відповідних звітних періодів.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, вказуючи на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, до суду касаційної інстанції звернувся відповідач, яким у касаційній скарзі поставлено питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом було проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПВТП "Екстра" за період з 01.10.2004р. по 30.09.2005р., про що складено акт №1892/23-60/22447463 від 14.02.2004р..

Висновками зазначеного акту перевірки, зокрема, встановлено порушення підприємством п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого контролюючим органом було зменшено від’ємне значення чистої суми по податку на додану вартість. В акті перевірки зазначено, що у перевіряємому періоді підприємством до складу валових витрат віднесені витрати на послуги зв’язку (міжнародні та міжміські розмови) надані будівельно монтажним підприємством ТОВ "Волсбуд", але до перевірки не надані первинні документи (роздруківки розмов із зазначенням номерів телефонів), що не дає підстави для визначення вказаних витрат як таких, що пов’язані з фінансово-господарською діяльністю підприємства. На цій підставі витрати визнано такими, що не підтверджені документально, віднесення цих витрат до складу валових витрат та до податкового кредиту з податку на додану вартість визнано неправомірним.

За наслідками проведеної перевірки контролюючим органом було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000782360/0 від 20.02.2006р. про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1779,00грн..

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем (Абонент) та ТОВ "Волсбуд" було укладено договір про надання послуг зв’язку №420/07-2003 від 04.07.2003р., відповідно до умов якого останній зобов’язується надавати Абоненту послуги місцевого, міжміського та міжнародного зв’язку.

Перевіркою не було встановлено порушень при виконанні та здійсненні розрахунків на підставі зазначеного договору.

З огляду на встановлені судами обставини справи колегія суддів вважає обгрунтованим висновок про те, що до складу валових витрат позивачем правомірно було віднесено витрати за користування телефонним зв‘язком, відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) і такі витрати правомірно були віднесені позивачем до складу валових витрат.

Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). Зазначений пункт не визначає склад валових витрат та обмежень щодо віднесення до складу валових витрат платника податку, а лише визначає термін "валові витрати виробництва та обігу".

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці (пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Згідно ч.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом ця норма Закону передбачає як підставу для виключення зі складу валових витрат лише випадок відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат сум, непідтверджених документально.

Судами при розгляді справи встановлено належність витрат за телефонні розмови до безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів, оскільки вони підтверджені первинними бухгалтерськими документами. Стаття 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були б обов’язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат.

Лише у тому разі, коли у пунктах 5.3-5.8 статті 5 зазначеного Закону містяться певні обмеження чи є пряма заборона щодо включення певних витрат до складу валових витрат, таке включення можна вважати неправомірним. В пунктах 5.3-5.8 статті 5 вказаного Закону не зазначено про неможливість віднесення до складу валових витрат вартості послуг телефонного зв’язку.

Нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) не передбачено необхідності доказування платником податку безпосереднього зв’язку здійснених ним витрат саме у зв’язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Тобто вважається, що всі витрати платника податку є прямо пов’язані із такою підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. На це вказує пункт 5.10 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси – залишити без задоволення.

Пос танову господарського суду Одеської області від 23 червня 2006р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2006р. – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.