Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

за участю:

представника відповідача – Калініна О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі

на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 31 липня 2006 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 листопада 2006 року

у справі № 2-7/10548-2006А

за позовом Приватного підприємства "Стройконтракт"

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі

про визнання нечинними податкових повідомлень – рішень, -

У червні 2006 року ПП "Стройконтракт" звернулось до суду з позовом ДПІ у м. Сімферополі про визнання нечинними податкових повідомлень – рішень від 09 червня 2006 року № 0005642301/1 та № 0005632301/1.

Постановою господарського суду АР Крим від 31 липня 2006 року позов задоволено.

Визнані нечинними податкові повідомлення – рішення ДПІ у м. Сімферополі № 0005642301/1 та № 0005632301/1 від 09 червня 2006 року.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП "Стройконтракт" 3, 40 грн. витрат зі сплати судового збору.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 листопада 2006 року постанову господарського суду АР Крим від 31 липня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Сімферополі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду АР Крим від 31 липня 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 листопада 2006 року, прийняти нову постанову, якою у позові відмовити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

ДПІ у м. Сімферополі провела документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП "Стройконтракт" за період з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2005 року, за результатами якої було складено акт № 2874/23-2/32673238 від 27 квітня 2006 року.

В акті перевірки було встановлено, що в порушення п. 5.1, підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ПП "Стройконтракт" зависило валові витрати на суму 1 017 700, 00 грн., у тому числі за І квартал 2005 року на 662 900, 00 грн., за ІІ квартал 2005 року на 222 100, 00 грн., за ІV квартал 2005 року на 132 700, 00 грн., включивши до складу валових витрат суми, сплачені за проведення маркетингових та інформаційно – консультативних послуг, які не відносяться до його господарської діяльності, в результаті чого було донараховано податкове зобов’язання з податку на прибуток в сумі 224 425, 00 грн., у тому числі за І квартал 2005 року - 165 725, 00 грн., за ІІ квартал 2005 року - 55 525, 00 грн., за ІV квартал 2005 року - 3 175, 00 грн.

Крім того, перевіркою було встановлено порушення підпункту 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що мало вираз в тому, що ПП "Стройконтракт" віднесло до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в складі вартості придбаних маркетингових та інформаційно – консультативних послуг, які не відносяться до його господарської діяльності, в результаті чого було донараховано податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 203 533, 00 грн., в тому числі за січень 2005 року – 58, 00 грн., за лютий – 41 768, 00 грн., березень – 907 511, 00 грн., квітень – 31 978, 00 грн., травень – 12 445, 00 грн., жовтень – 26 533, 00 грн.

11 травня 2006 року ДПІ у м. Сімферополі на підставі акту перевірки прийняла податкове повідомлення – рішення № 0005642301/0, яким визначила ПП "Стройконтракт" суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 330 132, 50 грн., у тому числі 224 425, 00 грн. – основний платіж та 105 707, 50 грн. – штрафні (фінансові) санкції, та податкове повідомлення – рішення № 0005642301/0, яким визначила ПП "Стройконтракт" суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 305 299, 50 грн., у тому числі 203 533, 00 грн. – основний платіж та 101 766, 50 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Вказані податкові повідомлення – рішення були оскаржені в апеляційному порядку, за наслідками якого ДПІ у м. Сімферополі прийняла податкове повідомлення – рішення № 0005642301/1, яким визначила ПП "Стройконтракт" суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 330 132, 50 грн., у тому числі 224 425, 00 грн. – основний платіж та 105 707, 50 грн. – штрафні (фінансові) санкції, та податкове повідомлення – рішення № 0005642301/1, яким визначила ПП "Стройконтракт" суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 305 299, 50 грн., у тому числі 203 533, 00 грн. – основний платіж та 101 766, 50 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем були придбані маркетингові та інформаційно – консультативні послуги, що документально підтверджується, які використовувались в його господарській діяльності, а тому висновки акту перевірки про безпідставність віднесення до валових витрат сум, сплачених за проведення маркетингових та інформаційно – консультативних послуг, та до податкового кредиту сум податку на додану вартість в складі вартості послуг є необґрунтованими, що свідчить про неправомірність спірних податкових повідомлень – рішень.

Однак такий висновок судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасним з огляду на наступне.

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) однією із обов’язкових умов виникнення у платника податку права на включення до податкового кредиту сум податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням у податковому звітному періоді товарів (робіт, послуг), є віднесення згідно встановлених законом правил податкового обліку вартості цих товарів (робіт, послуг) до валових витрат.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, до складу валових витрат відноситься лише ті суми витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які фактично понесені на придбання товарів (робіт, послуг) для подальшого використання їх у власній господарській діяльності.

Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 вищезгаданого Закону).

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність віднесення до валових витрат сум, сплачених за проведення маркетингових та інформаційно – консультативних послуг згідно договорів, укладених позивачем з ПП ОСОБА_1, ПП ОСОБА_2, ПП ОСОБА_3, ПП "Цифей", ПП ОСОБА_4, ПП ОСОБА_5 ОСОБА_6, та про правомірність віднесення за цими операціями до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в складі вартості послуг, однак в порушення вимог ч. 4 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не з’ясували, які саме фактичні дії (комплекс яких заходів) здійснили виконавці за цими договорами з урахуванням того, що вказані договори є типовими, в них відсутня будь-яка вказівка на характер та тематику досліджень, акти виконаних робіт не містять будь – якої конкретизації маркетингових та інформаційно – консультаційних послуг, відсутні первинні документи, які б підтверджували надання таких послуг позивачу та використання цих послуг в його господарській діяльності.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами норм матеріального та процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова господарського суду АР Крим від 31 липня 2006 року та ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 листопада 2006 року підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі задовольнити частково.

Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 31 липня 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 листопада 2006 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.