Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2006 року

у справі № 5/2243-19/453А

за позовом Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова

до 1. Приватного підприємства "Астра – Друк - Сервіс",

2. Приватного підприємства "Дельта - Д"

про визнання угоди недійсною та застосування наслідків на підставі статті 49 Цивільного кодексу Української РСР, -

У листопаді 2005 року ДПІ у Залізничному районі м. Львова звернулась до суду з позовом про визнання недійсною угоди між ПП "Астра – Друк - Сервіс" та ПП "Дельта - Д" та застосування юридичних наслідків, передбачених ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати недійсною угоду між ПП "Астра – Друк - Сервіс" та ПП "Дельта - Д" й такою, що укладалась з двостороннім умислом, а також застосувати юридичні наслідки, передбачені ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР.

Рішенням господарського суду Львівської області від 19 грудня 2005 року позовні вимоги задоволені частково.

Визнано недійсною угоду, укладену між ПП "Астра – Друк - Сервіс" та ПП "Дельта - Д" № 101 від 05 січня 2002 року, без застосування правових наслідків визнання угод недійсними, передбачених ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР.

Стягнуто з ПП "Астра – Друк - Сервіс" 42, 50 грн. державного мита на користь Державного бюджету.

Стягнуто з ПП "Дельта - Д" 42, 50 грн. державного мита на користь Державного бюджету.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2006 року рішення господарського суду Львівської області від 19 грудня 2005 року скасовано, у позові відмовлено.

В касаційній скарзі ДПІ у Залізничному районі м. Львова, посилаючись на неповне з’ясування всіх обставин у справи, порушення і неправильне застосування норм процесуального та матеріального права судом апеляційної інстанції, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2006 року та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

05 січня 2002 року між ПП "Астра – Друк - Сервіс" та ПП "Дельта - Д" було укладено угоду № 101, предметом якої є надання поліграфічних послуг, виготовлення і постачання поліграфічної продукції, матеріалів і устаткування

На виконання угоди ПП "Астра – Друк - Сервіс" було проведено розрахунки з ПП "Дельта - Д", які оформлені податковими накладними, виписаними ПП "Дельта - Д".

ПП "Дельта - Д" отримало товарно – матеріальні цінності на загальну суму 904746, 15 грн., в тому числі податок на додану вартість – 150591, 42 грн.

Згідно листа ДПІ у Печерському районі м. Києва від 06 липня 2004 року № 8650/7/23-1010 ПП "Дельта - Д" не знаходиться за юридичною адресою і з жовтня 2003 року не звітує.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 серпня 2004 року визнано недійсними з 02 жовтня 2001 року державну реєстрацію, свідоцтво про державну реєстрацію та статут ПП "Дельта - Д". Визнано недійсною державну реєстрацію ПП "Дельта - Д" в якості платника податку на додану вартість з 10 жовтня 2001 року.

Суд першої інстанції, визнаючи недійсною угоду № 101 від 05 січня 2002 року, укладену між ПП "Астра – Друк - Сервіс" та ПП "Дельта - Д", дійшов висновку, що ця угода може бути визнана недійсною, однак без застосування правових наслідків, передбачених ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР, оскільки позивачем не було доведено, в чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди і чи була вона спрямована на порушення чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що підстави вважати угоду № 101 від 05 січня 2002 року, укладену між ПП "Астра – Друк - Сервіс" та ПП "Дельта - Д", такою, що укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, відсутні, однак посилався на те, що, встановивши відсутність правових підстав для визнання угоди недійсною відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР, суд першої інстанції помилково визнав спірну угоду недійсною.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

ДПІ у Залізничному районі м. Львова звернулась до суду з позовом про визнання недійсною угоди, укладеної між ПП "Астра – Друк - Сервіс" та ПП "Дельта - Д", та застосування юридичних наслідків на підставі ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР в листопаді 2005 року.

Відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР, який втратив чинність з 01 січня 2004 року, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави. Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) , який набрав чинності 01 січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР.

Суди попередніх інстанцій при розгляді справи не звернули увагу на те, що позов ДПІ у Залізничному районі м. Львова був обґрунтований нормами нечинного на момент звернення Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) .

Разом з тим, такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (436-15) , який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов’язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України).

Таким чином, санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому в будь-якому випадку для застосування зазначених санкцій необхідно встановити наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, хоча б у однієї сторони угоди.

В той же час, наявність умислу не може бути підтверджена рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 серпня 2004 року, оскільки наявність протиправного умислу при укладенні угоди № 101 від 05 січня 2002 року не була предметом дослідження в даній справі. Рішення районного суду не звільняє від обов’язку встановлення наявності умислу підприємства на укладення угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства на підставі рішення суду мало бути здійснення ліквідаційної процедури у відповідності з вимогами законодавства. Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства, його державної реєстрації та свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Позивачем не було доведено те, що ПП "Астра – Друк - Сервіс" було обізнано щодо обставин державної реєстрації ПП "Дельта - Д".

При цьому колегія суддів зазначає, що санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не було доведено те, що угода № 101 від 05 січня 2002 року була укладена ПП "Астра – Друк - Сервіс" та ПП "Дельта - Д" з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і сторони угоди мали умисел на це.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Залізничному районі м. Львова підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2006 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.