Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

за участю:

представника відповідача – Сисіній Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Дружківка Донецької області

на постанову господарського суду Донецької області від 26 липня 2006 року

та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2006 року

у справі № 28/128а

за позовом Закритого акціонерного товариства "Завод Ремсчотмаш"

до Державної податкової інспекції у місті Дружківка Донецької області

про визнання частково нечинним податкового повідомлення – рішення, -

У травні 2006 року ЗАТ "Завод Ремсчотмаш" звернулось до суду з позовом до ДПІ у м. Дружківка Донецької області про скасування та визнання нечинним податкового повідомлення – рішення № 0000642340/0 від 12 травня 2006 року.

Під час розгляду справи позивач зменшив позовні вимоги та просив визнати частково нечинним податкове повідомлення – рішення ДПІ у м. Дружківка Донецької області № 0000642340/0 від 12 травня 20006 року на суму 11739, 00 грн.

Постановою господарського суду Донецької області від 26 липня 2006 року позов задоволено.

Визнано частково нечинним податкове повідомлення – рішення ДПІ у м. Дружківка № 0000642340/0 від 12 травня 2006 року на суму 11739, 00 грн., із яких основний платіж складає 7826, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 3913, 00 грн.

Присуджено із Державного бюджету України ЗАТ "Завод Ремсчотмаш" судовий збір в сумі 3, 40 грн.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2006 року постанову господарського суду Донецької області від 26 липня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Дружківка, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову господарського суду Донецької області від 26 липня 2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2006 року, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

ДПІ у м. Дружківка провела планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ЗАТ "Завод Ремсчотмаш" за період з 01 липня 2004 року по 31 грудня 2005 року, за результатами якої було складено акт № 94/23/13621769 від 04 травня 2006 року.

В акті перевірки було встановлено, зокрема, що в порушення підпункту 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, підпункту 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачем не було включено до складу податкового зобов’язання з податку на додану вартість суму податку на додану вартість із суми дилерської винагороди в розмірі 7826, 00 грн., яка була стягнута з АТ "Українська автомобільна корпорація" на користь ЗАТ "Завод Ремсчотмаш" згідно постанови Київського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2004 року у справі № 31/318.

12 травня 2006 року ДПІ у м. Дружківка на підставі акту перевірки прийняла податкове повідомлення – рішення № 0000642340/0, яким ЗАТ "Завод Ремсчотмаш" визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 11991, 00 грн., у тому числі 7994, 00 грн. – основний платіж та 3997, 00 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Крім того, судами попередніх інстанцій було встановлено, що 12 липня 2002 року між позивачем та АТ "Українська автомобільна корпорація" було укладено дилерській договір № 76.

Відповідно до п. 1.1 договору АТ "Українська автомобільна корпорація" (дистриб’ютор) доручає, а ЗАТ "Завод Ремсчотмаш" (дилер) приймає на себе обов’язки по забезпеченню просування продукції виробника (СП ЗАТ "Авто ЗАЗ-Деу") на ринку Донецької області, видачі покупцям, передпродажному та після продажному обслуговуванню.

Позивач звернувся із позовом до господарського суду м. Києва про стягнення з АТ "Українська автомобільна корпорація" 46 954, 52 грн. заборгованості за надані послуги згідно дилерського договору № 76 від 12 липня 2002 року.

Рішенням господарського суду м. Києва від 30 липня 2004 року у справі № 31/318 позов був задоволений частково.

З АТ "Українська автомобільна корпорація" на користь позивача було стягнуто заборгованість в розмірі 291, 95 грн., інфляційні витрати в розмірі 318, 20 грн., річні в розмірі 92, 70 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2004 року у справі № 31/318 вищезазначене рішення суду було скасовано повністю.

З АТ "Українська автомобільна корпорація" на користь позивача було стягнуто 46 954, 52 грн. дилерської винагороди; 4 419, 39 грн. інфляційних витрат; 1 489, 68 грн. трьох процентів річних; державне мито в сумі 51, 00 грн. та 118, 00 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до реєстру платіжних документів від 09 лютого 2005 року позивачем були отримані 53032, 59 грн. відповідно до наказу від 20 грудня 2004 року у справі № 31/318 про примусове виконання постанови господарського суду м. Києва.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідно до положень підпункту 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у позивача виникли податкові зобов’язання з податку на додану вартість за першою подією, а саме: виконання дилерських послуг, що підтверджується актами прийому – передачі виконаних робіт від 21 квітня 2003 року на суму 23 018, 66 грн., в тому числі податок на додану вартість – 3 836, 44 грн.; від 21 травня 2003 року на суму 31 138, 85 грн., в тому числі податок на додану вартість – 5 189, 82 грн., від 29 травня 2003 року на суму 13 231, 83 грн., в тому числі податок на додану вартість – 2 205, 30 грн., від 11 червня 2003 року на суму 6 801, 79 грн., в тому числі податок на додану вартість – 1 133, 63 грн., від 26 червня 2003 року на суму 2 660, 80 грн., в тому числі податок на додану вартість - 443, 47 грн., від 02 липня 2003 року на суму 18 375, 83 грн., в тому числі податок на додану вартість - 3 062, 65 грн., тобто у позивача виникли податкові зобов’язання з податку на додану вартість у податкових періодах квітень – травень 2003 року (періоди, в яких оформлялись акти виконаних робіт), а не у лютому 2005 року (період, в якому на рахунок позивача надійшла сума заборгованості згідно постанови Київського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2004 року у справі № 31/318).

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що надання дилерських послуг згідно договору № 76 від 12 липня 2002 року є об’єктом оподаткування згідно з положеннями підпункту 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" та з урахуванням п. 1.4 ст. 1 цього ж Закону.

Відповідно до підпункту 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 вищезгаданого Закону датою виникнення податкових зобов’язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Враховуючи те, що виконання дилерських послуг підтверджується актами прийому – передачі виконаних робіт від 21 квітня 2003 року на суму 23 018, 66 грн., в тому числі податок на додану вартість – 3 836, 44 грн., від 21 травня 2003 року на суму 31 138, 85 грн., в тому числі податок на додану вартість – 5 189, 82 грн., від 29 травня 2003 року на суму 13 231, 83 грн., в тому числі податок на додану вартість – 2 205, 30 грн., від 11 червня 2003 року на суму 6 801, 79 грн., в тому числі податок на додану вартість – 1 133, 63 грн., від 26 червня 2003 року на суму 2 660, 80 грн., в тому числі податок на додану вартість - 443, 47 грн., від 02 липня 2003 року на суму 18 375, 83 грн., в тому числі податок на додану вартість - 3 062, 65 грн., а сплата за надані послуги відбулась лише 09 лютого 2005 року, тобто першою подією в даному випадку була саме дата оформлення документа, що посвідчує факт виконання послуг платником податку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність донарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 7826, 00 грн. за лютий 2005 року за другою подією, а саме: датою зарахування коштів від АТ "Українська автомобільна корпорація" на рахунок позивача відповідно до наказу від 20 грудня 2004 року у справі № 31/318 про примусове виконання постанови господарського суду м. Києва.

З огляду на неправомірність донарахування основної суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій також дійшли вірного висновку про безпідставність застосування до позивача спірним податковим повідомленням – рішенням штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Дружківка Донецької області підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду Донецької області від 26 липня 2006 року та ухвала Донецького апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2006 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Дружківка Донецької області залишити без задоволення, а постанову господарського суду Донецької області від 26 липня 2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.