Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

суддів : Панченка О.Н.,

Бутенка В.І. (доповідач),

Панченка О.І.,

Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовомОСОБА_1 до Заозерненської селищної ради, треті особи -ОСОБА_2, Державне підприємство "Державний земельний кадастровий центр "Кримська регіональна філія центру Державного земельного кадастру", Євпаторійське відділення, про визнання недійсним рішення Заозерненської селищної ради № 439 від 11.11.2005 року в частині скасування рішення № 554 від 26.12.2003 року і рішення № 552 від 30.07.2004 року, -

У січні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати недійсним рішення Заозерненської селищної ради № 439 від 11.11.2005 року в частині скасування рішень цієї ж селищної ради № 554 від 26.12.2003 року і № 522 від 30.07.2004 року та зобов'язати відповідача прийняти рішення про видачу йому державного акту про право приватної власності на земельну ділянку.

Постановою Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 червня 2006 року позов ОСОБА_1задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано рішення Заозерненської селищної ради № 439 від 11.11.2005 року в частині скасування рішень цієї ж селищної ради № 554 від 26.12.2003 року і № 522 від 30.07.2004 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 листопада 2006 року це судове рішення скасовано і прийнято нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування постанови апеляційного суду з підстав порушення цим судом норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Заозерненської селищної ради № 554 від 26.12.2003 року ОСОБА_1було надано дозвіл на складання проекту відводу земельної ділянки площею 0,15 га для передачі в приватну власність під будівництво та обслуговування жилого будинку і господарських будівель в районі Лимановки.

Підпунктом 2.2 пункту 2 цього рішенняОСОБА_1було зобов'язано укласти договір з виконавчим комітетом селищної ради на участь в розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури селища згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2000 року № 1930 (1930-2000-п) .

Рішенням Заозерненської селищної ради № 522 від 30.07.2004 року було внесено зміни в п.п. 1.1 п. 1 та п.п. 2.1 п.2 рішення цієї ж ради № 554 від 26.12.2003 року, визначивши місце розташування земельної ділянки, що відводиться.

В наступному оскарженим позивачем рішенням Заозерненської селищної ради № 439 від 11.11.2005 року були скасовані рішення селищної ради № 554 від 26.12.2003 року і № 522 від 30.07.2004 року.

Підставою для прийняття такого рішення слугувало те, що ОСОБА_1 не виконано п.п. 2.2 пункту 2 рішення Заозерненської селищної ради № 554 від 26.12.2003 року і не укладено договору про участь у розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури селища.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про планування і забудову територій" фізичні і юридичні особи, які отримали дозвіл на будівництво об'єкта містобудування, отримують вихідні дані на його проектування.

Вихідними даними на проектування можуть визначатись також вимоги до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів. Граничний розмір коштів замовників на розвиток відповідної інфраструктури та порядок його визначення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 20 грудня 1999 р. № 2328 (2328-99-п) "Про Порядок надання архітектурно-планувального завдання та технічних умов щодо інженерного забезпечення об'єкта архітектури і визначення розміру плати за їх видачу" визначив порядок, згідно з яким у технічних умовах мають бути визначені обґрунтовані розміри пайової участі замовників у розвитку або реконструкції системи відповідних мереж населеного пункту.

Граничний розмір залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів встановлено постановою Кабінет Міністрів України від 30 грудня 2000 року № 1930 (1930-2000-п) "Про встановлення граничного розміру залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів.

Відповідно до ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Частково задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що оскарженим рішенням Заозерненської селищної ради порушується право позивача на користування земельними ділянками.

Крім того, суд мотивував своє рішення також тим, що законодавством України не передбачено право органів місцевого самоврядування на відміну раніше прийнятих рішень.

Апеляційним судом цей висновок передчасно визнано таким, що ґрунтується на неповному з'ясуванні обставин справи та на помилковому застосуванні норм матеріального права.

Так, судом апеляційної інстанції, як і місцевим судом не повністю встановлені правовідносини, що виникли між сторонами та норми законодавства, що регулюють ці відносини, а також порушено вимоги ст. 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

безсторонньо (неупереджено);

добросовісно;

розсудливо;

з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилась та обставина, що згідно преамбули до Закону України "Про планування і забудову територій" (1699-14) , цей Закон встановлює правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій і спрямований на забезпечення сталого розвитку населених пунктів.

В той же час, статтею першою Земельного кодексу України (2768-14) від 18.12.1992 року було передбачено, що Земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видаються відповідно до нього.

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.

Відповідно до ст.ст. 2, 3, 4 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, які регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Отже, слід зазначити, що згідно вимог наведених правових актів вибір та надання земельної ділянки здійснюються в порядку, установленому Земельним кодексом України (2768-14) .

Можливість залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів передбачена Законом України "Про планування і забудову територій" (1699-14) і застосовується лише до забудовників територій.

Предметом даного позову є захист права позивача на отримання земельної ділянки. Між тим, судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин застосовано норми законодавства, які їх не регулюють.

Тобто, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи ОСОБА_1у задоволенні позову, апеляційний суд не врахував наведене та не перевірив, чи діяв відповідач на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; а також пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

В повному обсязі ці вимоги закону не були виконані також і судом першої інстанції.

Також поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що чинним законодавством і, зокрема Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) не передбачено права органів відміняти раніше прийняті власні рішення.

З огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанцій не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону і воно підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Під час розгляду апеляційному суду слід звернути увагу на наведене і у відповідності із вимогами закону вирішити цей спір.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 221, 223, 227, 230 КАС України, колегія суддів, -

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити.

Постанову апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 листопада 2006 року скасувати.

Справу направити до суду апеляційної інстанції на новий апеляційний розгляд в іншому складі суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.