Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.I., Панченка О.I., Мироненка О.В., Сороки М.О., Штульмана I.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради на постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 серпня 2006 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 03 жовтня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради про стягнення недоплаченої щорічної допомоги учаснику бойових дій, -

встановила:

У травні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом до Управління праці соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради (далі - УПСЗЖС Мелітопольської міської ради, відповідач).

Вимоги обгрунтовував тим, що відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року (3551-12) №3551-Х11 (далі - Закон № 3551) йому, як учаснику бойових дій, щорічно до 5 травня має виплачуватися разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Проте фактично такі виплати проводилися не в повному обсязі.

У зв'язку з цим просив суд стягнути з відповідача на його користь недоплачену допомогу за період з 1999 по 2006 рік у розмірі 9004,60 грн. та 2000,00 грн. моральної шкоди.

Постановою Мелітопольського міськрайонного суду від 07 серпня 2006 року адміністративний позов ОСОБА_1. було задоволено частково та стягнуто з відповідача на його користь недоплачену разову грошову допомогу у розмірі 4123 грн. 45 коп. за період 2004-2006 р.р.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 03 жовтня 2006 року частково задоволено апеляційну скаргу УПСЗЖС Мелітопольської міської ради. Постанову суду першої інстанції змінено та зобов'язано відповідача надати ОСОБА_1. недоплачену щорічну допомогу учаснику бойових дій у розмірі 1410 грн. в рахунок погашення заборгованості за 2006 рік.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить постановлені по справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , судове рішення повинно бути законним та обгрунтованим.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1. є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданого Мелітопольським міським військовим комісаріатом Запорізької області 24.01.1997 року.

Згідно зі статтею 12 Закону №3551 (3551-12)  в редакції чинній на момент розгляду справи, особи, віднесені до учасників бойових дій, мали право на разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Статтею 17-1 Закону №3551 (3551-12) передбачено, що такі виплати в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюються органами праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

ОСОБА_1. ж фактично було виплачено допомогу в таких розмірах: у 2004 році - 120,00 грн., у 2005 році - 250 грн., у 2006 році - 250 грн., виходячи з розміру одноразової допомоги, встановленої відповідними законами про Держаний бюджет на 2004, 2005 та 2006 роки.

Між тим, законами України встановлювався розмір мінімальної пенсії за віком, який складав: у 2004 році - 284,69 грн., у 2005 - 2006 роках - 332,00 грн.

Відповідно до статті 22 Конституції України (254к/96-ВР) , при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За таких обставин, суди правильно вказали на те, що разова допомога позивачу має бути виплачена у розмірі, передбаченому статтею 12 Закону №3551 (3551-12) .

Вірним також є висновок судів і про те, що відсутність коштів не позбавляє учасника бойових дій права на одержання допомоги до дня Перемоги, оскільки Закон №3551 (3551-12) не містить у собі положень про обмеження виплати такої допомоги в залежності від того, чи передбачені видатки з Державного бюджету на проведення відповідних виплат чи ні.

Разом з тим, змінюючи рішення районного суду, колегія суддів апеляційного суду обгрунтовано виходила з положень, закріплених у ст. 99 КАС України (2747-15) , щодо річного строку позовної давності в межах якого слід було задовольняти вимоги позивача тільки за 2006 рік.

Доводи касаційної скарги правильність висновків апеляційного суду не спростовують.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу Управління праці соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради - залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 03 жовтня 2006 року та змінену нею постанову Мелітопольського міськрайонного суду від 07 серпня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .