Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої - Кравченко О.О., суддів - Васильченко Н.В., Леонтович К.Г., Гордійчук М.П., Матолича С.В., при секретарі - Мерзлий Л.В., за участі представника відповідача Андрощука О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 28 квітня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 20 вересня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Кузнецовської міської ради Рівненської області про стягнення, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 28 квітня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 20 вересня 2006 року було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Кузнецовської міської ради Рівненської області про стягнення щорічної виплати на оздоровлення на 2003- 2005 роки з розрахунку п'яти мінімальних заробітних плат в сумі 3616,60грн.

Вказані рішення вмотивовано тим, що Управління праці та соціального захисту населення при нарахуванні щорічних виплат правильно виходило з положень Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХII (796-12) та Постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 року № 836 (836-96-п) (далі - Постанова КМУ № 836), згідно з якими позивачу підлягала виплаті щорічна допомога на оздоровлення за ці роки, як учасникові ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 28 квітня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 20 вересня 2006 року скасувати, прийнявши рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи це порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) інвалідам третьої групи, що стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи передбачена щорічна виплата на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

Вищий адміністративний суд України у цій справі виходив з того, що застосуванню підлягає розмір виплат на оздоровлення, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , тобто 21,50 грн.

Проте з таким висновком погодитися не можна з наступних підстав.

Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на оздоровлення, встановлений Законом.

Частиною 1 статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) було встановлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій (передбачених цим Законом) підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік" (1766-14) , до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, Кабінету Міністрів України доручено здійснювати перегляд цих норм виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 2000 рік.

Не дивлячись на те, що розмір мінімальної заробітної плати, який було встановлено на 2000 рік (118 гривень на місяць), залишився незмінним протягом 2001 року, виходячи з буквального змісту наведеної вище норми слід дійти висновку, що право Кабінету Міністрів України здійснювати перегляд норм, у яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, не стосувалось 2001 року.

Окрім того, не можна погодитися з тим, що реальні можливості видаткової частини Державного бюджету у 1996 році, коли Кабінетом Міністрів України було встановлено розмір виплат на оздоровлення інвалідам третьої групи, що стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, у сумі еквівалентній 21,50 грн., та 2000 році і наступних роках були однаковими. Однак лише постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) було збільшено розмір такої допомоги, зокрема інвалідам третьої групи - до 90 грн.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік" (2896-14) , яким з 1 січня 2002 року встановлено розмір мінімальної заробітної плати 140 гривень на місяць, а з 1 липня 2002 року - 165 гривень на місяць, до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, Кабінету Міністрів України доручалось здійснювати застосування цих норм виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 2002 рік.

Не дивлячись на те, що Верховною Радою України змін до статті 48 Закону України № 796-XII (796-12) , в якій для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, не внесено, Кабінетом Міністрів України ніякого врахування реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 2002 рік здійснено не було, оскільки розмір виплат на оздоровлення - 21,50 грн., встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 1996 року, змінений не був.

Абзацом 2 статті 2 Закону України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік" (372-15) , яким встановлено з 1 січня 2003 року розмір мінімальної заробітної плати 185 гривень на місяць, а з 1 грудня 2003 року - 237 гривень на місяць, Кабінет Міністрів України був уповноважений до 1 березня 2003 року внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції про поетапне наближення розміру мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму та про внесення змін до законів України, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата.

Цей Закон набрав чинності з 1 січня 2003 року. Разом із тим, лише Законами України № 3235-IV від 20 грудня 2005 року (3235-15) та № 489-V від 19 грудня 2006 року (489-16) дію абзацу третього частини четвертої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) було зупинено відповідно на 2006 та 2007 роки у частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із Законом - інвалідам III групи, дітям-інвалідам - чотири мінімальні заробітні плати.

Слід зауважити, що статтею 72-16 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (1222-15) розмір мінімальної заробітної плати з 1 грудня 2003 року встановлено 205 гривень на місяць.

Разом з тим судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувався розмір мінімальної заробітної плати в період 2003 - 2005 років.

Враховуючи, що касаційна інстанція відповідно до вимог ст. 220 КАС України (2747-15) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вбачає за необхідне судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно повно та всебічно з'ясувати всі обставини справи, вірно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та ухвалити законне і обгрунтоване рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 227, 230, 231 КАС України (2747-15) , колегія суддів -ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 28 квітня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 20 вересня 2006 року скасувати, справи направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої - Кравченко О.О., суддів - Васильченко Н.В., Леонтович К.Г., Гордійчук М.П., Матолича С.В., при секретарі - Мерзлий Л.В., за участі представника відповідача Андрощука О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 28 квітня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 20 вересня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Кузнецовської міської ради Рівненської області про стягнення, керуючись статтями 162, 167 КАС України (2747-15) , -ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 28 квітня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 20 вересня 2006 року скасувати, справи направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.