Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

суддів : Бутенка В.I.(доповідач),

Мироненка О.В.,

Панченка О.I.,

Сороки М.О.,

Штульмана I.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради про визнання права на земельну ділянку, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2005 року ОСОБА_1. звернулась до суду із вказаним позовом.

В обгрунтування своїх позовних вимог вказувала на те, що вона з 1989 року користується земельною ділянкою площею 0,0922 га, яка знаходиться в м. Києві по АДРЕСА_1, і постійно намагається отримати цю земельну ділянку у власність, проте позитивного рішення з цього приводу не отримала.

Після прийняття постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" № 563-ХII від 18.12.1990р. (563-12) Броварською районною радою було розпочато оформлення позивачці документів на право користування землею, однак у зв'язку із прийняттям Київською міською радою рішення від 21.01.1991 року та передачею земель, на яких знаходиться спірна земельна ділянка, у підпорядкування Київської міської ради, жодного рішення щодо виділення їй цієї земельної ділянки прийнято не було.

Посилаючись на наведені обставини, а також на те, що вона більше 15 років відкрито користується названою земельною ділянкою, ОСОБА_1. просила визнати за нею право власності на земельну ділянку, яка знаходиться в м. Києві по АДРЕСА_1.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2006 року, у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.

В касаційній скарзі представник позивачки ОСОБА_2., посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених ОСОБА_1. вимог, суд першої інстанції помилково виходив з того, що такі вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Дане порушення вимог процесуального законодавства не було виправлено і судом апеляційної інстанції.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом ст. 3 цього ж Кодексу справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єкт владних повноважень в розумінні п.7 ст. 3 КАС України (2747-15) - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як видно з матеріалів справи, 27 вересня 2005 року ОСОБА_1. звернулася до суду із позовом, предметом якого є визнання права власності на земельну ділянку.

З огляду на предмет спору, слід зазначити, що відповідачі - Київська міська державна адміністрація та Київська міська рада не виконують у спірних правовідносинах владних управлінських функцій на основі законодавства і вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері саме публічно-правових відносин.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 157 КАС України (2747-15) суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Якщо ж провадження за заявою, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, було помилково порушено, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України (2747-15) .

За таких обставин, згідно вимог ст. 228 КАС України (2747-15) , оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі повинно бути закрито, що не позбавляє ОСОБА_1 права звернутись із позовом до суду цивільної юрисдикції.

Керуючись ст.ст. 157, 220, 221, 222, 223, 228, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2, представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2006 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради про визнання права на земельну ділянку закрити.

Роз'яснити позивачці ОСОБА_1, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції цивільного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України (2747-15) рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.