Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Брайка А.I., Голубєвої Г.К., Костенка М.I., Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Берегівської об'єднаної державної податкової інспекції на рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.10.2004 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2005 по справі № 5/285

за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1

до Берегівської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Берегівської ОДПI (далі - ОДПI) від 28.07.2004 №0000711750/0, яким позивачу нараховано до стягнення 83 850 грн. прибуткового податку за порушення порядку справляння прибуткового податку з громадин.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21.10.2004, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2005 по справі № 5/285 - позов задоволено.

Господарський суд Закарпатської області мотивував свою постанову тим, що оскільки ОДПI не було визначено податкову базу оподаткування прибутковим податком з громадян у встановлений законодавством формі та спосіб, суму донарахованого позивачу податку не можна вважати достовірною. Суд апеляційної інстанції повністю підтримав висновок суду першої інстанції.

При цьому судами встановлено, що позивач є приватним підприємцем, застосовує спрощену систему оподаткування, передбачену Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" і веде облік власних операцій у відповідності до Iнструкції про прибутковий податок з громадян, правила якої зобов'язують його здійснювати записи в книзі обліку доходів і витрат виключно в графах "період обліку", "витрати та виробництво продукції" а також "сума виручки".

Підставою ж нарахувань податкових зобов'язань з прибуткового податку за порушення вимог ст. 12 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) стали ті обставини, що при закупці товару від громадян з виплачених сум доходів цим громадянам не утримував і не перераховував до бюджету прибутковий податок з громадян.

Відповідно пославшись на норми Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13 (13-92) "Про прибутковий податок з громадян", суди дійшли висновку про те, що платежі за придбання товарно-матеріальних цінностей не є платою за виконання робіт чи послуг, оскільки ст. 14 цього Декрету не передбачено обов'язок покупця утримувати суми прибуткового податку при виплаті коштів за придбання матеріальних цінностей.

Крім цього, судами встановлено, що з Акту перевірки вбачається, що для встановлення бази оподаткування прибутковим податком відповідачем обрано спосіб визначення суми частково за оцінкою елементів податкової бази здійсненої за допомогою інформації, одержаної з джерел інших, ніж звітність або первинні документи.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21.10.2004 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2005 по справі № 5/285 відповідач (ОДПI) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та відмовити в позові, оскільки рішення винесено із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, і судом не прийнято до уваги норму ст. 11 Декрету, де передбачено сплату прибуткового податку з інших договорів цивільно-правового характеру, тобто і від купівлі-продажу.

На думку скаржника також є необгрунтований висновок суду, щодо не встановлення вартості куплених товарів, так як в ході перевірки було зроблено інвентаризацію з відображенням вартості цих товарів, а також самим підприємцем представлено банківські виписки з відображенням отриманням коштів на закупку товарів.

Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Як визначено ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13 (13-92) "Про прибутковий податок з громадян", згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержувані ними від підприємств, установ, організацій і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності не за місцем основної роботи, в тому числі за сумісництвом, за виконання разових та інших робіт, здійснюваних на основі договорів підряду та інших договорів цивільно-правового характеру, та доходи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які разом з доходами за місцем основної роботи (служби, навчання) одержують доходи від здійснення підприємницької діяльності. Також беручи до уваги, що в силу ст. 1 Декрету - платниками прибуткового податку (суб'єктами оподаткування) в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (надалі - громадяни) як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні, суд касаційної інстанції повністю погоджується із висновком судів про те, що позивачем ст. 12 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) , якою визначено порядок обчислення і сплати податку не порушено, так як при закупівлі товару від громадян з виплачених сум доходів цим громадянам, утримання і перераховування до бюджету прибутковий податок з громадян не передбачено. Відповідно платежі за придбання товарно-матеріальних цінностей не є платою за виконання робіт чи послуг, а тому при здійсненні купівлі-продажу, ст. 13 Декрету, де встановлено особливості оподаткування доходів від заняття підприємницькою діяльністю та інших доходів, застосуванню не підлягає.

Крім цього на спростування заперечень скаржника необхідно зазначити, що судами вірно звернуто увагу на підстави проведення перевірки за непрямими методами, оскільки з Акту перевірки вбачається, що для встановлення бази оподаткування прибутковим податком відповідачем обрано спосіб визначення суми частково за оцінкою елементів податкової бази здійсненої за допомогою інформації, одержаної з джерел інших, ніж звітність або первинні документи.

Відповідно враховуючи зазначене, з огляду на наведені норми Закону та аналізуючи підстави нарахування податкового зобов'язання - необхідно звернути увагу на помилковість міркувань скаржника, оскільки в даному випадку у відповідача були відсутні законні підстави збільшувати податкові зобов'язання позивача по прибутковому податку, а тому прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення законно судами визнані такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України, так як необхідно врахувати, що ст. 14 Декрету, якою встановлено порядок обчислення і сплати податку при оподаткуванні доходів від заняття підприємницькою діяльністю та інших доходів, не передбачено обов'язок покупця утримувати суми прибуткового податку при виплаті коштів за придбання матеріальних цінностей.

Отже, при прийнятті судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно задовольнили позов. А рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.10.2004 та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2005 по справі № 5/285 належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону і не підлягають скасуванню. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 215, 220, 220-1, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Берегівської об'єднаної державної податкової інспекції відхилити.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.10.2004 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2005 по справі № 5/285 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237 - 239 КАС України (2747-15) .